Українська блогосфера: 2У=3Г 54


Формула у заголовку – це не якась образа, а просто скорочення від відомої сентенції про те, що 2 українці – 3 гетьмани. Суть її в тому, що дуже вже ми любимо керувати і розказувати як всі роблять неправильно, лиш один я знаю як треба, та до керма не пускають (або ряд інших об’єктивних і нездоланних обставин стає на заваді). Судячи із тих українських блогів, які я читаю регулярно, трендом нашої національної частинки блогосфери є поливання одне одного відходами життєдіяльності. Тими, що з них важко виготовити пристойну цукерку.

Щоб не бути голослівним, тут я мав би як мінімум вказати посилання на парочку таких з’ясувань стосунків між українськими блогерами. Та хай краще мене вважають вигадником, конформістом чи навіть комуністом. Бо я терпіти не можу приймати якусь сторону у суперечці, де обидві сторони однаково мають рацію (або ж однаково помиляються). І не тому, що знаю краще – просто можу поставити себе на місце кожної зі сторін.

Звичайно, свою позицію треба відстоювати і захищати свою точку зору. Звичайно, не можна дозволяти тролям глумитися над собою і навіть необхідно їх періодично підгодовувати, бо ці істоти вже давно занесені у червону книгу (я про тонку різновидність кажу). Але все це виглядає як намагання зігнати муху з монітора курсором миші. Ви пробували колись таке зробити? Впевнений, що так, бо я й сам пробував – не вийшло. Мусі байдуже, що там твориться у ваших інтернетах. А як байдуже мусі, то хіба не варто брати із неї приклад? Якщо слюною від праведної люті захляпати монітор, то його потім дуже непросто відмити. Я от свого і досі не відмив 🙁

Про українців, виходить, не даремно розповідають, що вони готові терпіти будь-які незручності, аби лише сусідам гірше було? Я часто читаю блоги російськомовні і там такого відношення нема (про англомовних мовчу, вже писав). Так, у росіян теж вистачає проблем і у коментах теж розводять цілі війни із переходом на особистості. Але це у коментарях і загалом російська блогосфера більш дружна (я про блогерів, а не про людей, які пишуть аби писалося і гроші капали).

Чому ми не можемо бути більш терпимими одне до одного? Чому замість гнівного шквалу емоцій не можемо дати конструктивну критику чи дружню пораду? Чому внутрішній цензор мовчить і закриває очі у той момент, коли одна людина намагається втоптати у багнюку іншу? Ми зараз плачемо, що нас позбавляють мови, та україномовні блогери (і я в тому числі) мали б не чвари розводити, а навпаки якось консолідуватися, зібратися у єдиний моноліт. Ми могли б і з блогерами неукраїномовними, але українськими, пошукати спільні риси і намагатися бути разом у таку скрутну для України годину. Бо справа не тільки і не стільки у мові – людей просто стравлюють між собою, кидаючи кістку то одній групі, то іншій.

Чому не можна просто провести якийсь марафон взаємоповаги, або просто естафету, яка виявила б між нами схожі риси? Ніхто читати не буде? Ніхто коментувати не буде? Але чи потрібні читачі автору, який сіє довкола себе лише негатив? Каюся, я теж дуже часто пишу (а ще частіше думаю) у мінорному ключі, та від цього ниття зовсім не стає легше. Я можу заздрити комусь, хто досягнув успіхів більших за мої, або співчувати тому, в кого ніяк не складається. Це звичайні людські почуття і, скільки не говори, що треба бути вищим за це, перекроїти себе ми не в силах. То нащо реагувати на критику так різко?
Бляха-муха, якщо вже таку злу і песимістично налаштовану людину як я дістала вся ця гризня, то це вже не смішно.

Коротше, так.

Першому, хто напише мені коментар, я абсолютно безкоштовно у відповідь подарую огляд його блогу на сторніках свого, тобто напишу пост про ресурс відповідного добродія. Напишу позитивно, але чесно: що про нього (блог, а не блогера) думаю, що подобається, що варто б поправити трохи, et cetera… Без всяких умов, зворотніх посилань і всякого такого.

Хоча ні, умова таки буде 🙂 Зазначений добродій має потім і мас написати подібний пост про якогось іншого колегу із нашого українського блогерського цеху, намагаючись витримати його у позитивному ключі. Втім, ця умова не обов’язкова – на розсуд кожного. Тобто не умова, а побажання. Так само можете просто пройтися по всіх українських блогах, які читаєте, і написати у коментарях щось на кшталт “Чувак, ти молодець! Приємно тебе читати, добре, що ти є!”, можне не в коментарі, а у форму для зворотнього зв’язку, або на контактне “мило”. Хай просто люди знають, що їх зусилля не залишаються непоміченими. Хай знають, що, навіть як раптом спіткнуться, то їх не затопчуть свої ж земляки і побратими, а підтримають, бодай морально.

Я зараз піду і сам так зроблю (у міру можливостей, бо інтернет у мене просто жахливий, просто по тих блогах, які в мене числяться у друзях). Може хтось вважатиме це за спам, та комусь може і приємно буде. Бо що ж ми за українці такі: наші предки на увесь світ прославилися, а ми тут між собою жеремся, як скажені собаки!

Почитайте ще оце:


Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

54 thoughts on “Українська блогосфера: 2У=3Г

  • ThatSomeone

    Колись писав про блог одного Андрія 🙂 Але й справді блогерам треба якось об’єднуватись. Ось наприклад щодо спільнот, я наприклад знаю лише оту спільноту у фейсбуці.

    • Akceptor Від автора

      Па-бам, маємо переможця :)))
      Тепер до справи
      Тут проблема у тому, що зазначена група у фейсбуці особливої користі не приносить (звісно, трафік є, коментарі є, все ніби класно, але) – бо це по-суті місце, де анонсують свої дописи всі на купу. Тобто написав, заанонсував, забув – як дошка оголошень.
      Насправді мала б формуватися вся ця спільнота з іншого боку – як обмін досвідом і враженнями. Тобто має бути дискусія, мають бути посилання один на одного, цитати, репліки, тощо.
      Колись була в рунеті така іграшка blogowar (може ще і є) – от там було класно: посилаєшся на блоги інших учасників – отримуєш ігрову валюту, посилаються на тебе – втрачаєш. Типу мортал-комбата на посиланнях.
      Або ще одна штука, популярна у рунеті: естафети блогерів. Тобто пишеш якусь історію, або фото якесь тематичне публікуєш, а тоді запрошуєш когось із своїх блогерів-знайомих зробити те ж саме. Відповідно, вони ставлять посилання на тебе, як на джерело естафети, і посилання на тих, кому естафету “передають” – і так далі.
      Наразі я можу назвати тільки проект Електрика чимось у такому дусі http://planetua.com/

          • ELECTRIC

            Я також так вважаю.Але виявляється вони досить успішно живуть. Тепер їх сприймають як свого роду енциклопедії тематичних знань.

            • Akceptor Від автора

              Є успішні форуми, але вони суто тематичні і є осередком якоїсь спільноти (фан-форуми виробників мобільних телефонів, наприклад), а є форуми непублічні, куди кого попало не пускають – там своя тусовка (це різного роду SEO-форуми і манімейкерські).
              Раніше, коли соцмережі не були такими популярними, форуми процвітали і дійсно можна було багато чого вирішувати таким чином, зараз уже ні. Енциклопедія знань – так, але з енциклопедії переважно беруть, а не дають.

              • ELECTRIC

                так, епоха форумів минула але вони не зникли, я так вважаю. Будуть завжди мати своїх прихильників.

      • ELECTRIC

        PlanetUA не естафета, а просто огляди:) А раніше, років 10 назад, в нас були модні так естафети. І вони проходили навіть серед простих жжників чи навіть форучан.

  • Ірина

    Повністю погоджуюсь. Замість того, щоб обговорювати якесь питання, в більшості випадків можна отримати щось на зразок: сам дурень- від такого
    ж чую. Ніяка українська спільнота в блогосферах (виправте мене, якщо я помиляюся) не формується, так, “поточили ляси” та і забули. Нам потрібно щось на зразок ось цього http://djc.com.ua/?page=news&type=news&mnu=9&artid=7804 Скажу зразу, мене не можна назвати прихільницею цієї нації, до антисемістов також себе не відношу, але нам треба у них вчитися вмінню ОБ ЄДНУВАТИСЯ. Є проблема- вони звертаються суто “до своїх” за порадою та за допомогою. А нам би, справді, хоча б таку банальну річ, як форум зробити

    • Akceptor Від автора

      У євреїв у ментальності закладено триматися купи – така вже в них історія, що поодинці євреї б не вижили. З іншого боку, наша історія така сама складна, а ми все одно живемо кожен за себе. При всіх плюсах і мінусах у цьому плані ми дійсно маємо чого повчитися у них.
      Люди, які бували на заробітках за кордоном, майже одноголосно стверджують, що в жодному разі не варто влаштовуватися працювати до своїх земляків (українців, росіян) – бо ті новоприбулих обманювати дуже люблять і експлуатувати.
      Євреї і ще китайці – повна протилежність.

  • Ірина

    Ось з власного досвіду- коли пару років потому прийшла до Свободи Тягнибока, то через кілька місяців запропонувала ідею, схожу до тієї, що на вищезгаданому сайті- щоб створити таку українську спільноту, де вирішувати і обговорювати всі питання. Мені відповіли- зараз потрібно боротися, потім. Потім я разом з керівником (дуже гарна була ідейна дівчина Аніта) запропонували приносити щось українське та дарувати дітям з дитячих будиночків.Ця ідея також “тихо здохла”, тому що “щось- книжки, рушники та т.п приносили 3-4 людини. Я бачу дві проблеми- 1.Можна мене звинуватити в прихільності до комунізму чи до чогось подібного, але я впевнена, що особистість має виховуватися в колективі. Поза цього колективу, кожен сам по собі виховується егоїстом. І це зразу ж відобразилося на якості людських відносин- “перед тим, як ВЗАГАЛІ ЩОСЬ ЗРОБИТИ, Ви скажіть, що я (особисто я) буду з цього мати? Тобто перша проблема, повна відсутність якихось ВЗАГАЛІ КОЛЕКТИВНИХ стосунків. 2.відсутність релігії. Тобто ми прийшли до ліберальної демократії, коли “живем один раз, нужно брать от жизни все и сейчас. И начхать на других людей- это их проблемы”- скільки разів чула цю фразу! І ЯК таких людей можна об’єднати? Ніяк. Якщо ближче до Вашого питання- треба ПРАЦЮВАТИ над цим питанням- створити хоча б форум.

    • Akceptor

      Релігія – опій для народу 🙂
      Насправді проблема не так у відсутності релігії, як у її присутності в нинішньому вигляді: комерційної організації, яка мало що не продає індульгенції офіційно (ідея, між іншим, класна – як з отим хрещенням собачок через Skype).
      Коли людина, яку з дитинства вчили, що Бог карає поганих людей, бачить довкола себе не просто соціальну несправедливість, а збагачення тих, хто проповідує слово Боже – вона втрачає віру. Зараз церква (православна, католицька) вже не може бути тим орієнтиром, якого люди прагнуть. Саме тому стільки сект розгорнули свою діяльність, саме тому популяризуються рідновір’я, мусульманство, всілякі саєнтології. Саме тому і культ грошей процвітає: виглядає на те, що Бога або просто нема, або Йому байдуже, або Його можна купити.
      Цю позицію батьки передають своїм дітям, а діти сприймають її за настанову до дії. Діти політиків і олігархів часто всіх “немажорів” навіть за людей не мають. Так,якісь барани із людськими обличчями.
      Релігія зараз настільки дискредитована, що вже не може служити інструментом об’єднання мас – це моя думка.

    • Akceptor

      Зробити сайт, наразі, не проблема ні для кого із присутніх, думаю. Проблема у тому, що ніхто особливо не поспішає щось робити гуртом із іншими. А це тому, що робити разом можна щось із однодумцями, а не просто з випадковими людьми.
      Партія – це якраз отакі випадкові люди, яких хтось типу згуртував під спільними знаменами, гаслами, не давши спільної мети. Бо керівництво партії у першу чергу хоче до влади. Бо прохідна частина списків – такі ж малознайомі люди, як ми тут (і це при тому, що вони мали б знати один про одного все, якщо розібратися).
      Колектив – це палиця з двома кінцями. Бо, з одного боку, наодинці людина виростає у такого-собі Мауглі. Але з іншого саме колектив часто-густо диктує людям неправильні стереотипи і нав’язує якісь цінності. У нас проблема в першу чергу у тому, що у дітей дуже часто нема батьків. І це не тільки вина батьків, яким байдуже до своїх нащадків чи просто нема часу (хоча таких теж багато). От я просто не знаю як виховувати дитину правильно (з іншого боку, дітей в мене і нема).
      У дітей дуже полярне світобачення: є хороше, є погане, нема нічого посередині. Можна-не можна. А дорослих вже досить вдало втиснули у ту ж саму модель поведінки: є ми і є вони, хто не з нами, той проти.

  • Про першу зустріч блогерів у Львові

    Получається, що є ж таки однодумці, лишилось згуртуватись, ставити і вирішувати конкретні завдання.

    ——————————————-
    В мене давно існує сторіночка http://neolans.net/www/chytayu-blohy/
    Не відмовлюсь від перебування на http://akceptor.org/friends/

    • Akceptor Від автора

      Зустріч була, але особисто я від неї результатів ніяких не побачив, окрім фоток. Все інше, мабуть, конфіденційно. Побачимо, що з того вийде.

      • ELECTRIC

        Так це не була ще офіційна зустріч з вирішенням питань. Та і відпочивати всім треба. Але ж цікаво які питання тебе найбільше турбують? Думаю їх можна буде обговорити як технічно залагодимо певні питання сайту.

        І ще, стосовно оглядів, запрошую в колектив planetua.com – вже давно пишу, тепер пишемо про україномовні ресурси, особливо люблю молоді і маловідомі.

  • Ірина

    Однодумцями не народжуються, іми стають. Проблема саме в тому, що ніхто не хоче щось РОБИТИ, поки не побаче чогось матеріального. Справа не в релігії, чи то в відсутності колективних стосунків. Справа в тому, що кожен з нас НЕ ХОЧЕ йти на барикади. Я на ці барикади – умовно кажучи- з 19 років ходжу, тому що постійно “борюся” за “місце під сонцем”. За те, що за розум, знання, досвід треба нормально платити, за те, що власна хоча б однокімнатна квартира та хоча б Ланос- це норма. Але всі інщі поряд зі мною- МОВЧАТЬ. Їм це не те щоб подобається, але вони ЗВИКЛИ, а боротися- це важко. Я три роки намагаюся отримати нормальні закази , ми чесно без откатів виграмо тендери- і що? Не отримаємо- тому що “члени списку 130 мільйонерів не хочуть інвестувати в розвиток” не гроша. І що? Мене всі вчать- “ну, що ти себе роботи по найму не знайдеш”.
    а мене вчити не треба. Я не викину на вулицю сформований штат та разом з ними себе. А допомоги- НОЛЬ. Навіть моральної.

    • Akceptor

      Бо є така штука як лінія найменшого опору. Візьмемо людину, яка вирішила статі підприємцем і таким чином заробити на квартиру і Ланос. У неї глобально є два шляхи: простий і складний. Ви обрали складний шлях, який добре попсує нерви і прибутки приноситиме далеко не зразу і зовсім не космічні. Але більшість людей хоче вже і зараз (не кажу, що це через лінь – у нас вміють все перекрутити так, що прибуткова рік тому справа перетвориться на пшик), причому багато хто готовий піти навіть на угоду зі своєю совістю. Їх можна зрозуміти – всім хочеться нормально жити, а не працювати 60 років за 1500 гривень і потім ще на 800 пенсії животіти. Те, що ці люди просто перекладають власні проблеми на своїх дітей і внуків теж факт, але зараз важко думати про майбутнє: олігархи живуть сьогоднішнім днем, розкрадаючи країну, тож і бідніші люди цілком логічно чинять, наслідуючи їх.
      Аналогічну ситуацію можна бачити у будь-якій галузі. Хабарництво зараз процвітає і всіх це влаштовує. От нещодавно було роз’яснення міністерства освіти, що держава не зобов’язана забезпечувати роботою навіть тих людей, хто вчився за державним замовленням. Який тоді сенс цього замовлення? Чому на економічні спеціальності державних місць 50 (це я образно), а на технічні – 20, якщо все одно роботу нікому з них не дадуть?
      Який сенс вчитися, якщо диплом – просто папірчик, а на роботу всі хочуть тільки людей із досвідом роботи? Та простіше купити курсові, заплатити за іспити хабаря, купити дипломний проект – не паришся, а результат той самий. Який сенс вчити когось, якщо все одно 95% купує все, починаючи від елементарних лабораторних робіт, а перед сесією починають ходити і дзвонити “просителі”?

  • Ірина

    а ось моя стаття, за яку я стала “персоною нон-грата” в славному Донбасі.
    http://www.ostro.org/general/society/articles/853/?view_result=Y
    Що цікаво- ця стаття досі тримає рейтингові позиції – дуже велика кількість просмотрів. Через 3 роки я навіть мала честь отримати от працівників Азовсталі- друга волна скорочення штату- такого “душещипательного” листа, в якому вони пишуть- жалкуємо, що ми Вас тоді не підтримали, Ви були праві. Але ж не підтримали. Така ж ситуація і зараз- всі можуть розповідати в і-неті, а робити- “та може воно “рассосется”. Не “рассосется”.

  • Ірина

    Не знаю. в мене є в академії 0,25 ставки і тільки дипломні-курсові роботи. Були в тому році 4 дипломники-заочники. 3 досить розумних хлопця, а один-рідня завідуючого іншої кафедри.Я його побачила за тиждень до захисту.у цих трьох був відгук 5 та рецензія 5. поставили на перший день захисту.я не змогла прийти, а їм поставили 3(!!!!!)-вони ж заочники, мали “принести подарунок”. на захист “рідного хлопця” я прийшла. задала стільки питань, що йому мало не здалося. захистився на 3(ура!!!) зі мною хотіли перервати контракт. зверталася до Києва. Зараз мої дипломники НІКОЛИ НІКОМУ НЕ ПЛАТЯТЬ І ЇХ ВСІ “обходять” десятими путями. Захищаються на відмінно 🙂

    • Akceptor Від автора

      Це якраз те, про що я кажу. У Ваших дипломників був хтось, хто не побоявся за них заступитися (хоча, наскільки я знаю, враховується докупи і середній бал за усе навчання якось). Але, як правило, заочники трохи інакше ставляться до навчання загалом, хоч багато із них вже мають великий практичний досвід, життєвий досвід і голову на плечах – можливо якраз це і змушує їх, дорослих людей, дивитися скептично на нашу освіту.
      От у нас зараз на другому курсі вчиться дистанційно один добродій, який вже свого часу закінчив технікум і має диплом молодшого спеціаліста у галузі електротехніки. Людині вже під 40, у нього власна справа і нема багато вільного часу. А деканат заочного навчання не захотів йому перезарахувати вже вивчені раніше загальноосвітні предмети типі хімії і фізики, те ж саме із філософіями різними. Хіба з того часу щось змінилося? Ясно, що ні – просто бюрократія. А людині доводиться або тратити час на такі речі, явно не потрібні їй, бо вже має і фах, і роботу, або платити комусь.

  • Ірина

    Жити з принципами та ідеями було складно, починаючи, думаю, ще з Древнього Риму. Тому і кажу- потрібно ВИХОВАННЯ. Я вважаю, що якби Чорновіл залишився живий, то він- як ідеалістична та патріотична людина зміг би за ці роки вивести державу на інший рівень розвитку. Я ось цитую Рустама Таріко
    Известные летчики и космонавты становились известными не потому, что им платили хорошую зарплату, а потому, что им очень хотелось летать. В этом – один из элементов успеха”.

    “Я всегда выбирал конкретный вид бизнеса не только по тому принципу, что он принесет мне много денег. Ты должен быть excited about it, то есть воодушевлен тем, что делаешь. Все, что я делаю в жизни, я excited about it. Это мое огромное конкурентное преимущество”

    • Akceptor

      Я був excited about it стосовно своєї роботи. Зараз вже ні. Є ще така цитата: “ніщо так не ранить, як уламки власного щастя” – її можна застосувати і до роботи.

        • Akceptor Від автора

          Треба, давно вже сам так думаю. Просто аби змінювати треба як мінімум зрозуміти, чого хочеться. А мені поки крім великого яйця у голову всієї цієї влади нічого не хочеться. Хоча і яйце тут не допоможе, хіба свята вода і осикові кілки.

  • ELECTRIC

    Загалом наша блогосфера дружна, проте бувають виключення :). Ти напевно знаєш одну хвору людину. Вона вже, здаєтсья, і під твоїм імені мені шпарить коменти 🙂 І не тільки мені, хоча свого часу дума, що той малий адекватний чувак. Помилився. Але його вистачає, щоб склалось враження, що всі між собою ворогують. Хочу це заперечити, є лише одиниці, котрі таким чином самореалізовуються і компенсовують свої проблеми. Решта це розумні люди і адекватні, котрі навіть при суперечках можуть себе гідно поводити (ми здаєтсяь аткож мали не раз дебати :)).

    Гуртуватися ми будемо. ми це вже давно почали, може десь неофіційно, десь на рівні дружніх зборів але процес йде.

    Бо поки тратимо сили на здобуття корони і міжусобні війни, багато втрачаємо. А це погано. Краще консолідувати знання всіх в одну силу і нею щось досягнути.

    • Akceptor Від автора

      Я знаю, кого ти маєш на увазі, але тут ти не зовсім правий. Я більше одного прикладу знаю конфліктів на різному ґрунті, просто не хочу старе згадувати, та й то не моя справа, бо ж я у тих конфліктах ніяк замішаний не був. Просто враження складається негативне. Причому, навіть не про людей-учасників сварки враження (бо можу обох знати як нормальних і адекватних осіб, просто іноді всім “заклинює”), а просто про взаємостосунки у цілому.

      • ELECTRIC

        Треба щось з цим робити 🙂 Переважна більшість конфліктів йде через політику, мову, національність. Ми не звикли слухати опонента, завжди маємо власну думку, котру змінити дуже важко.

        Раніше ми на вулицях чубилися, шастали зграями і шукали пригод. Бувало і між собою (з одної групи) навіть виникали конфлікти.

        А далі нам провели інтернет. І тут почалося:).

  • Василь

    Тарас, я не буду називати тебе певною людиною, я буду казати прямо. Скажи якого милого ти прийшов сюди мене критикувати? Я не буду мовчати. В тебе нік складається лише з великих букв, це що комплекс наполеона? Ти просто невдаха, такі як ти нічого не можуть. Ти як мавпа наробив багато блогів і не знаєш як знайти на них час бо твіттер і фейсбук тебе пожирає. Ти просиш в твітері щоб тобі зробили ретвіт, ти просиш долучатися авторів до своїх хреновеньких сайтів. Ти просиш гроші для дітей. Невже ти думаєш що твоя стратегія попрошайки має шанс? На такі прохання у твоїх постах навіть коментарі не залишають. Все це виглядає жалюгідно і сумно. Ти продаєш свій домен за 2 тисячі доларів і додаєш що західні колеги тобі так порадили. Ти ставиш багато смайликів у своїх коментарях, бо ти не вмієш жартувати. Смайлики не викликають сміху самі по собі, вони повинні бути тільки доповненням до жартів. А ще ти ведешся на мої провокації і намагаєшся зі мною боротися, навіть пост написав, це ще один доказ твоєї беззахисності перед мною. Так я троль, але я цього не приховую, я свідомо це пишу і повністю готовий відповідати за свої слова.

    • ELECTRIC

      А в житті ти пробував тролити? Може розповіш мені в реалі свої проблеми? Хто успішний, хто ні, всі все бачать самі.

      Якщо думаєш, що хвороби дітей, це вигадки їхніх батьків, ти дуже помиляєшся і абсолютно не знаєш що таке хвороба і скільки вона коштує. І оскільки ти знущаєшся з чужої біди, думаю ти вже скотився дальше нікуди.

      Я допомагаю людям як можу. А тобі бажаю прийти до розуму.

        • ELECTRIC

          Ок. Раз так пішло. Давай на чистоту. Чим я тебе ображав? І чи поливав я тебе вигадками? Ні. Стосовно почуття гумору. Воно в тебе інше, в мене інше. На цьому давай завершимо бесіду. Аксептор вже ітак наслухався.

          Якщо ти вже такий троль крутий, зосередь свої потуги краще про тих, хто дійсно тролить проти і заважає жити.

          • Василь

            Давай на чистоту. Я сказав що в нас немає блогосфери а в росії вона є. Я маю право так сказати бо частенько сиджу на російських блогах і маю з чим порівнювати. Я сиджу на хабрі, я сиджу на москальських жж і бачу що туди люди тягнуться, і в тому числі з України. Я також можу сказати що немає Українського кіно, а наші талановиті актори такі як бенюк та ступка, змушені зніматися в москальських фільмах. Ти просто сказав що я москаль навіть не поцікавившись чому я так вважаю. Можливо для когось це не образа але не для мене. Я вважаю себе патріотом України.

            • ELECTRIC

              Я також. Епітетів тобі про жидів не приписував. Але вся бесіда зводилась до анекдоту про негра в трамваї. Знаєш такий? Напевно ні. Тому і сприймаєш неадекватно. Поцікався і тоді воюй. Людей безпідставно не ображаю. Думаю якби ти зі мною спілкувася в реальнмоу світі матюків би не говорив, тролити б не хотілось. Стосовно блогу – куди ти пишеш під різними іменами – пиши вже під своїм. І пиши розумні речі. Тебе там банити ніхто не буде.

              • ELECTRIC

                Василь 🙂 Не сміши що варто, що ні. Ти визнаєш, що ти не розумієш жартів? Ображати тебе не збирався, а якщо тебе щось образило, варто було просто про це сказати прямо, в листі, зустрітися чи будь-як інше. Але після твоїх образ, тепер адекватно тебе сприймати не зможу. Думаю кожен залишиться з власною думкою. Конфлікту розвивати я не буду і агресивно на тебе не реагую. Бажаю успіхів в житті.

          • Василь

            І ще додам про блогосферу. Якщо взяти львів, то можу сказати що є львівська блогосфера. А якщо взяти Україну то не можу так сказати, бо вважаю що східна Україна інтегрувалася в російську блогосферу. Доречі ти також розколюєш Україну тим що не робиш огляди російськомовних блогів, ти просто відштовхуєш людей на мовні підставі. Я сподіваюся що ти це зрозумієш, і я вже колись про це писав в коменті в тебе в блозі.

            • ELECTRIC

              Російськомовні блоги оглядають дуже багато ресурсів. Їх підтримує багато ресурсів. Вони не потребують описів. Їм підтримки не бракує. Варто лише написати якусь конфліктну тему і в них є відвідуваність. Україномовні – ніхто не вписує в рейтинги, не купують рекламу, не звертають увагу – тому їх треба підтримувати. Їх є менше і їх накриває іншомовна блогосфера.

              • Akceptor Від автора

                Ще прикол у тому, що російськомовний український блог від російського часто важко відрізнити. Проблеми у обох країнах десь ті самі, рівень життя і менталітет – аналогічно. Що б там не казали русофоби, але пересічні росіяни і народ загалом – це наші брати, бо ми з одного кореня вийшли і однакові генетичні хвороби нас гризуть. Тому особисто я на національність співрозмовника практично не зважаю (практично, бо вже кілька разів обпікся, та всюди вистачає хворих на голову, тому зважаю лише для того, щоб не зачіпати болючі теми) – російською володію на досить непоганому, як вважаю, рівні.
                Тому робити огляди українських але російськомовних блогів – складно. Бо треба буде якось випитувати у автора де він живе (не всі це афішують), звідки родом. Це може бути сприйнято неоднозначно, тільки і всього.

            • Akceptor Від автора

              Я тут хочу додати кілька реплік, якщо нікому не заважатиму, звісно.
              На рахунок Львова, то там дійсно багато блогерів і дійсно розвинута блогосфера. Я навіть якоюсь мірою вважаю, що вона є певним ядром блогосфери української. Знову ж таки, я розумію частково причини того, що ти не віриш у існування української блогосфери як такої, але вона просто на етапі становлення вже довший час перебуває, зате таки існує. Та й Львів це свого роду культурна столиця заходу України.
              Тим не менш, є блогери, і у Тернополі, і у Франику, і у Чернівцях – всюди є, просто трохи менше і трохи менш відомі.

              • ELECTRIC

                В Києві також багато людей, що пишуть. Та вони всюди є, навіть в глухих селах де слово інтернет, колись було дуже екзотичним.

            • Akceptor Від автора

              Між іншим, сюрприз! Східні регіони чудово розуміють українську – перевірено. Більш того, адекватні люди, коли приїжджають у регіони західні, то абсолютно нормально ставляться до того, коли з ними розмовляють українською. Так само як адекватно ставляться, коли ти розмовлятимеш українською у їх рідному місті.
              Я не скажу, що багато мандрував, та доводилося бувати і у Донецьку, і в Дніпропетровську, і у Полтаві, про Київ взагалі мовчу. Проблем не було ніде – спілкувався просто у колі таких людей, які вищі за подібні конфлікти.
              Ненависть на ґрунті мови можлива лише серед людей недалеких, якими легко маніпулювати (хтось назвав би таких людей бидлом, та це не коректно, бо ніхто такої долі собі сам не обирав). Так, політикам (в т.ч. і російським) вигідно, аби таких людей було якомога більше, та блогери не повинні орієнтуватися на таку цільову аудиторію. Я чогось думаю, що писати треба для людей, у яких все в порядку з кругозором, а не єдина точка зору, почерпнута із телевізора.

              • ELECTRIC

                Звісно що розуміють, навіть розмовляти вміють. Таксамо і у Львові російської навалом є. На це все звертають увагу лише щоб розпочати конфлікт.

      • Akceptor Від автора

        Успішність – поняття дуже відносне, а проблеми є у всіх. От у мене проблем купа (я міг би про них розповісти, але це буде оффтоп). Такі розмови – не тролінг, а просто сварка, імхо.

        Про хвороби дітей, то теж нема однозначного нічого. У мене самого у родині померла дитина (підліток) від раку і лікарі не те, що не врятували, а ще й (є версія така у батьків) вкоротили віку. Гроші зібрати було непросто.
        З іншого боку є по-перше багато шарлатанів, а по-друге всіх не врятуєш таким чином. У будь-якому випадку, якщо хтось розповсюджує подібну інформацію, то перевірка правдивості на його совісті залишається. Як Тарас вважає своїм обов’язком це зробити – то зробить. Давати гроші ніхто не змушує (всі розуміють, що в наш час для більшості людей проблема грошей стоїть дуже гостро).

        • ELECTRIC

          Навіть якщо одиниці врятовані – це вже здобуток. В наших лікарнях не лікують, а вимагають. Я маю реальний приклад цього в родині. На заході виліковують.

          Ось, хто спостерігав за долею Тані Мацюк, той також переконався в якості іноземного лікування і знає його ціну. http://www.facebook.com/groups/173075569393937/

          На сьогодні кошти зібрано, дівчинка повернулась додому. Решту грошей передано на лікуванні інших онкохворих.

          Але. Є псевдофонди, псевдопомічники, котрі прикриваються чужим горем і собі збагачуються, бачив випадки, що людина вже померла, а ділки збирають гроші на її лікування.

          Перевірити правдивість даних можна особисто побачивши людину, котрій допомагаєте або хтось підтвердить, що це не намахування.

          І якщо робите добру справу, це вам подяка. якщо з вашого добра користаються, це мінус до долі брехунів. Безнаказанно нічого не проходить в цьому світі.