Україна VS УРСР 9


Україна VS УРСР

Україна VS УРСР

Почну, мабуть, із того, що вчора було 1 квітня, день сміху/день дурнів. І тому улюблена всіма соціальна мережа вКонтактє, у яку і я досить часто заглядаю, за дурною традицією змінила мову інтерфейсу на якусь на думку Дурова смішну (а сьогодні випадково “забули” зробити як було), а насправді на ідіотську притягнуту за вуха пародію – “В Союзе”. Очевидно, це мало б сприйнятися молодшою аудиторією як прикол, а у старіших громадян навіть викликати певну ностальгію за тим самим СРСР. Не знаю як у кого, а в мене викликало 🙂

Зараз позиція українців на рахунок радянського минулого дуже проста: ряд людей, переважно пенсіонерів, ностальгічно згадують тодішні ціни і єдину партію, ідеалізуючи минуле; інша категорія людей, переважно націоналістична молодь (при чому не лише в Україні), вважає Союз фактично Імперією Зла. Причому багато хто намагається довести, що зараз нам жити таки дійсно краще, аргументуючи переважно тим, що в СРСР не було свободи слова, зате були репресії.

Якщо ж подивитися на речі реально і порівняти Україну 2011 року із УРСР тих часів, то багато у чому особисто я погоджуся саме з першою групою, як би негативно я не відносився до Союзу і комуністів. Бо насправді ситуація в теперішній Україні не просто нічим не краща, але місцями й набагато гірша. 

Хтось скаже, що у СРСР не було свободи слова і демократії, що нам нав’язували єдину партію і всі рішення приймалися “одноголосно”. Це правда, але яка користь нинішній Україні від того, що у нас хоч 100500 різних партій, об’єднаних єдиною метою: дорватися до корита і нахапати побільше собі? Ви ще вірите у те, що серед отих “народних обранців” є хоч би один, якому доля держави важливіша за його власний живіт? Так, у нас є свобода слова і я можу дозволити собі написати отаке у блозі, не остерігаючись візиту КДБ (хоча візити СБУ до окремих блогерів уже мали місце). Але яка реально користь від свободи слова, якщо на слово це ніхто не зважає? Ви можете тисячу разів збирати майдани і скандувати щось типу “Президента геть!”, та насправді віддачі від таких акцій не більше, аніж від прогулянок всім відомих Фемен з голими цицями по Хрещатику.

Хтось скаже, у Союзі була русифікація, пригноблювалася наша мова, культура і купа інших цінностей. Так, але хіба українська мова і культура зараз процвітає? Може незалежна Україна за 20 років навчила українців пишатися своєю національністю, своєю історією? Раніше дітям промивали мозок допартійні структури типу жовтеняток і піонерів, а зараз вони проводять час із пивом і “флейтою” з планом. Раніше забороняли релігію і казали, що Бога нема, та люди всеодно ходили до підпільних храмів і вірили у Всевишнього. Зараз церкви на кожному кроці, кількість сект і конфесій в Україні вже перегнала кількість партій, але щось я не помітив стрімкого злету духовності. Більш того, із храму Божого церкви перетворюються на скарбниці, повні золота.

Хтось згадає черги за продуктами (як ото нещодавно за китайською гречкою) і дефіцит, продажі з-під прилавка і лише для знайомих. Так, зараз прилавки магазинів повні, просто у багатьох людей немає грошей, аби купити бодай найнеобхідніше. Та, у нас нема черг, але у нас нема і своєї промисловості, практично не залишилося сільського господарства. Якщо Вас влаштовує вдягатися у китайське одноразове лахміття чи у “крутий європейський секонд”, їсти несмачну, шкідливу, синтетичну (але без ГМО) їжу – це Ваш вибір. Нехай радянська продукція була далеко не найкращою, але в ті часи не можна було просто так дати “на лапу” чиновникам і продавати лайно під виглядом конфетки.

Нікуди не поділася дідівщина у збройних силах, проте зараз солдати за увесь термін служби тримають в руках зброю кілька разів (якщо, звісно, не називати зброєю віника та лопату). Тепер у нас доступна всім і кожному вища освіта, зроблена за кращими світовими прикладами, але чомусь між дипломом та знаннями практично ніколи не можна поставити знак рівності. Тепер у нас відкриті кордони і немає “Залізної Завіси”, та перетинають кордони чомусь переважно з метою продати себе в рабство, або вивезти туди нечесно зароблені мільярди.

А ще колись чесні громадяни могли сподіватися на допомогу та підтримку міліції, а злочинці її ненавиділи і боялися. Зараз? З усією повагою до МВС України, зараз у нас частіше все-таки відбувається якраз навпаки…

Почитайте ще оце:


Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 thoughts on “Україна VS УРСР

  • Владислав

    Зараз нічого не змінилося, але все-одно формальний статус “незалежна держава” гріє душу українцям. А це на руку політикам (немає бунтів та громадянських війн)

    • Akceptor Від автора

      Я стверджую, що стало навіть гірше. А формальний статус лише тимчасово гріє, а потім все більше видаватиметься звичайним знущанням і провокуватиме на рішучі дії.

  • Igor

    Імперія радянська була побудована на заздрощах до успіхів ближніх і ненависті до них, а потім це перекочувало все і в Україну, вже незалежну

  • Андрій

    Ну я звичайно не застав Союзу, але теперішня ситуація…. Я ще дивуюся, де в Україні ще досі гроші є? Наша влада все тяне і тяне, коли це вже закінчиться? Я вже впевнений, що якщо в україні не почне працювати “Гільдія Ассассінів” то в найближчий час наші чиновники зрівняють країну із землею…

    • Akceptor Від автора

      Просто у нас народ, що б там не казали, дуже працьовитий і має досвід виживання у найскладніших умовах. Наразі, дуже багато людей живе за межею бідності, але своєрідний “середній клас” все ще не знищено до кінця. Дрібних підприємців тиснуть з усіх боків, простих робітників звільняють, та люди якось викручуються. Я не прихильник радикальних дій і різного роду переворотів, але очевидно, що так довго тривати не може. Якщо народ поки мовчить, то лише тому, що реально нікому не довіряє. Нехай, Янукович поганий і вся його влада – бандити; але ж хіба альтернатива чимось краща? Просто будуть інші бандити.
      Так думає народ і тому нічого не робить.

    • Akceptor Від автора

      Це занадто радикально, вбивати людей ми не будемо. Вже й так вистачає нещасних випадків серед наших політиків, дуже неоднозначних нещасних випадків.
      Вирішувати проблеми треба намагатися виключно у правовому полі, не порушуючи закон.
      Народ, де-юре, є джерелом влади в Україні, тому має право вимагати аби політики звітувалися перед ним, а то й відправити їх у відставку.

  • JabaL

    в людей нема цілі. в СРСР була ціль – побудувати комунізм. Бути попереду всього світу. і т.д. і т.п. а зараз? Яка ціль в української держави в цілому?

    • Akceptor Від автора

      А хіба зараз існує якась єдина українська держава в цілому (що б там не казали)? У нас є фактично 2 касти: одних цікавить як ще більше урвати собі, інших – як вижити.
      На рівні політики є люди, які за Януковича (і пофігу проти кого) і є люди, яким би хто завгодно, лиш не Янукович. На рівні національної свідомості та сама картина: хтось за Україну у Європі, українську мову і т.п., а інші хочуть стати частиною або хоч сателітом Росії, ані русскаязичниє і всьо такоє.
      Якраз проблема у тому, що нема зараз конкретної цілі що реально всі проти всіх.