Думки вголос

Давненько вже не писав тут позитиву: настрій не той. Та блог іноді читають , тому трохи чогось хорошого для моїх читачів просто мушу зробити, тому публікую невеличке відео з моїми рибками.

Вдома в мене стоїть акваріум на 200 літрів і в ньому живе всього декілька мешканців. На відео – два оскари (або, як їх ще називають, астронотуси); ці хижі риби відносяться до цихлід і про них кажуть, що то практично єдина риба, здатна впізнавати господаря на обличчя. Наскільки це правда не знаю, але банку з кормом впізнають точно (continue reading…)

Хочу порадити переглянути ще один непоганий фільм, цього разу без всіляких глибоких філософських підтекстів (хоча хтозна), але з такими поворотами сюжету, яких в голлівудських фільмах просто не буває. Фабула стрічки досить проста: батько головного героя гине від міни, а його самого багато років по тому випадково підстрелює гангстер. В результаті чувак опиняється на вулиці, без роботи і з кулею, яку хірурги так і не змогли дістати, в голові. Волею випадку він потрапляє в компанію таких самих диваків і невдах, що живуть на місцевому смітнику (підбір персонажів гідний кращих іграшок в стилі RPG – фани зрозуміють про що я): непересічні люди, яким у певний момент життя просто не пощастило і все пішло шкереберть.

Та найцікавіше починається тоді, коли головний герой випадково натрапляє на винуватців усіх своїх бід: власників двох компаній, що займаються виробництвом зброї. І задумує помсту…

Transformers: War for Cybertron

Ні, ну не могли вони кіно отак зняти? Була би бомба, а не та лажа убога, яка вийшла

Він не міг вибрати, бо не знав, до чого це призведе.
А тепер не може зробити вибір – бо знає.

Зізнаюсь чесно: мене важко назвати якимось кіногурманом, або прихильником занадто розумного кіно. Останнім часом я навіть не качаю фільми з інтернету, а ходжу до кінотеатру саме з цих причин: у сучасних фільмах варто дивитися лише на спецефекти, тому найкраще їх дивитися саме на великому екрані. Зі стрічкою «Містер Ніхто» вийшло зовсім інакше – в кінотеатрах її не показували, тож довелося скористатися інтернетом, а дивився удома. Цілих три дні.

Сказати що фільм цікавий – не сказати нічого. Насправді про таке кіно не варто судити за сюжетом (а він досить заплутаний) чи відеорядом (хоча і тут є чому потішитися, бо картинка просто клас, з купою дрібниць та нюансів); такий фільм просто треба побачити, смакуючи не саме кіно, а емоції та думки, які воно народжує. Це як сон уві сні,  коли прокидаєшся і не розумієш чи справді вже не спиш, а чи зараз події розвиватимуться найбільш неймовірним чином. (continue reading…)