Думки вголос

Оце подумалось таке: якби Вам належало померти просто зараз, то які б відчуття у Вас були? Чи досить часу Ви провели з друзями і близькими, з людьми, яких любите? Чи достатньо жили, насолоджуючись, а не просто марно вбивали час? Чого було б найбільше шкода, а за що раділи би?..

PS

Невже в блогах обов’язково повинні бути картинки до записів?

Може згадував уже, що нещодавно купив собі годинника CANYON (альтиметр, термометр, компас – всі діла). Не від великих прибутків, просто задовбався кожного разу находу витягувати телефон з кишені, тож майже 400 гривень довелося віддати за отаку іграшку.

Але розмова зараз не зовсім про мене. Ото сьогодні перелистував ЖЖшечку такого-собі Тьоми Лєбєдєва і побачив там отаке: ідентичний годинник. Навіть не знаю що тепер робити: викинути нафіг, продати комусь, чи почати пишатися, що сам Артємій вибрав такі самі «котли» як у мене? Пише, що ніби нормальний годинник, до речі

PS

Хочете знати, що ще у мене таке саме, як у Тьоми Лєбєдєва? То не забудьте додати нашу стрічку у свій RSS reader – дізнаватиметеся про все першими

Зацініть картинку: правда красень? Для тих, хто не в курсі – Ви бачите новий велик HardRock від Specialized, але це не просто ще один «Спеш» – бо колеса у цього хардтейла діаметром цілих 29 дюймів. Додайте до цього кантрійну зовнішність (включно з широкими позашляховими шинами) і отримаєте реальний всюдихід, який і в горах не пропаде і на трасі матиме пристойну швидкість.

Отака конячка продається в одному із Франківських веломагазинів всього за 5000 гривень з невеликим (у межах знижки) «хвостиком» і вже котру ніч не дає мені заснути спокійно. Бо бувають випадки, коли бачиш щось і воно настільки западає в душу, що просто слів нема, а я на такому ще й трохи покатався.

Правда вся ця вінансова криза настільки затягнулася, що чесному асистенту навіть на велосипед грошей не вистачає Мушу чекати зарплати, або сподіватися що хтось на день народження подарує

Ввів оце в гуглі якусь муть і потрапив на один із своїх постів у своїй давно забутій ЖЖшечці. І помітив дивну річ: ніби й 4 роки пройшло, а нічого в моєму житті особливо не змінилося. Хіба що пишу тепер я рідше і не в ЖЖшечку, а сюди. І людей, певно, вже не ненавиджу, а просто зневажаю.