Думки вголос

Україна - для людей

Нещодавно наш улюблений президент Віктор Янукович відвідав братню Росію і поспілкувався з їхнім улюбленим президентом. Серед результатів зустрічі: питання про перемовини щодо продовження термінів дислокації у нас братнього чорноморського флоту. А також Янукович пообіцяв відібрати звання героїв у Бандери та Шухевича і всіляко сприяти процвітанню російської мови.

В зв’язку з цим хочу запропонувати іще декілька кроків, які точно наблизять Україну до людей, а людей, відповідно, до України:

1. Відмінити букву «ґ«. Будьмо ближчими до братніх росіян, у яких в абетці тілько одна буква. Як варіант, обміняти нашу букву ґ на їхній ґаз.

2. Відмінити також і букву «ї«, або хоч би перейменувати її на «ё» – це також дозволить використовувати російську розкладку для нашої абетки (як і положено молодшому брату, букву ы набиратимемо двома клавішами).

3. Здати в оренду Росії не тільки  нашу газотранспортну систему, але й водопостачання та каналізацію. Нехай всі труби будуть в одних руках!

4. Забрати-таки портрет Мазепи з десятигривневої банкноти: найкращий кандидат на це місце – український поет А.П. Чехов!

5. Відмінити дурну постанову про дубляж кіно українською мовою. Всі нормальні люди панімают русскій. Українською говорять тільки казли, а Україна ж тепер не для них…

Гуляли вчора по магазинах побутової та комп’ютерної техніки і помітили дивну річ. Модні нині LCD-телевізори якісь надзвичайно дорогі. Середня ціна 22″ РК-телевізора коливається в районі позначки 4000 гривень. А от LCD-монітор з аналогічною діагоналлю (і ясно що більшою роздільною здатністю) з вбудованим TV-тюнером вартує майже вдвічі менше!

Зауважте, що такий монітор мало того, що з пультом у комплекті, та ще й запросто може бути підключений до практично будь-якої домашньої аудіо-відео апаратури: від розмаїття роз’ємів просто очі розбігаються. Питання в тому, чим мотивована така різниця…

Цікаво. Віктор Федорович не встиг навіть скласти присягу, а у нас в місті в багатьох маршрутках уже на повну повмикали шансон блатнячок. Чи це така данина моді, чи просто людям дійсно раптом почала подобатися кримінальна тематика?

А ще, останнім часом дуже вже часто чую як люди розмовляють російською довкола. І, ніби, не маю нічого проти – просто дивуюся.

Сталося так, що на наступний день після «теледебатів», які Віктор Федорович чомусь проігнорував, Юлія Тимошенко завітала до Станіславова, а мені пощастило потрапити на її виступ

Не буду розповідати про враження, хоча їх море. Не буду говорити про зміст промови – масс-медіа все донесуть до мас. Скажу лишень що потрапити всередину було нескладно – запрошення (без яких, між-іншим, в приміщення драмтеатру не впускали) нам видали в університеті; а от вибратися назовні до завершення зустрічі – задача не з простих.

Юлія Володимирівна, звісно, не може контролювати дії своєї служби охорони, але людині, далекій від політики (як оце я), іноді важко зрозуміти таку елементарну річ: чому громадянин демократичної держави не може покинути приміщення, в якому виступає політик (по-суті, слуга народу). Натомість, охоронець запропонував нам покурити в туалеті О_о. Правда, зрештою нас таки випустили, вірніше навіть вивели, через службовий вихід, провівши довгим заплутаним коридором повз декількох охоронців.

Працівників СБ та й саму Юлію Володимирівну можна зрозуміти: напередодні другого туру можливі всілякі казуси. Особисто мене вразила реакція працівниці драмтеатру, найімовірніше прибиральниці, яка, власне, і супроводжувала нас до виходу. Виходить, якщо мені раптом не хочеться слухати виступ прем’єрки, то я вже мало не бандюк і місце мені, за словами жіночки, на шахтах в Донецьку. А тепер говоріть що хочете про «Схід і Захід – разом» і все таке…

І ще один сумбурний пост. Знов про віруси, таблетки і ще про вибори та клоунів кандидатів…
Спочатку купа білбордів по вулицях викликала посмішку: ніяких імен – тільки займенники. Виявляється, Україні потрібен він, працює вона, а заважають вони. Поки передвиборча кампанія не стартувала, агітація велась за анонімусів, а потім плавно перетворилася у феєричну циркову виставу. Бо як ще можна назвати вибори, в яких беруть участь такі метри сучасної політики як Василь Противсіх (ну так, древнє українське прізвище) і Степан Раков (цей приізвище може і не міняв, але з ініціалом і так непонано звучить)? Проте ці громадяни намагаються дістатися «держваного корита» своїми силами, а не використовують задля цього нанотехнології…

Як нанотехнології можуть допомогти стати президентом (далі…)