Думки вголос

Ходив учора з друзями в одну потенційно ґламурну кафушку на пиво. Отам і згадав про одне питаннячко на засипку, яке мучило мене досить давно.

От чому на базарі люди торгуються за якусь гривну-другу, в магазині купують по карточках зі знижкою декілька відсотків мало не носовички навіть, а от в кафе офіціантам «на чай» залишити десятку – елементарно. Тому що так прийнято: на базарі треба торгуватися а в кафе давати чайові? Чи, може, з якогось принципу?

Я не говорю про тих, хто реально не має грошей (бо вони і в кафушках не сидять), а про пресічну більшість.

Оце частенько думаю: чому більшість світових релігій такі схожі? Всі вони проповідують переважно любов і пропонують допомагати ближньому, часто навіть всупереч власним інтересам (я б навіть сказав: переважно на шкоду собі). Релігії вчать давати нужденним і не чекати на винагороду за добрі вчинки, бо за все добре воздасться десь на Небесах (як варіанти: у Раю, або при реінкарнації, або просто карма посвітлішає). Що характерно, самі священнослужителі власного вчення часто-густо не особливо прагнуть дотримуватися. Наприклад, відомо, що простіше верблюдові пролізти у вушко голки, аніж багатому увійти у Царство Боже. Та це зовсім не заважає багатьом «святим отцям» старатися в’їхати у Рай на власному «Порше», чи, накрайняк, на якомусь «Лексусі».

Десь так само міркують, вочевидь, і деякі всіми визнані філантропи: вкрасти мільярд і пожертвувати мільйон на сирітський притулок. Добра справа очевидна, а от факт крадіжки ще довести треба. Збираємо гроші на розробку ліків від раку та СНІДу, а в цей час у світі тисячі людей помирають від виліковних хвороб: просто не мають грошей на ліки. Будуємо храми з золотими куполами, друкуємо якісну поліграфію про Боже царство та всезагальну любов до ближніх – а в цей час люди помирають від голоду…

Але найбільше шкода, що у світі таки вистачає дійсно добрих і чуйних людей; тих, хто піклується про ближніх не по велінню якоїсь священної книжки, а за покликом серця.  І особисто мені буде дуже прикро, якщо раптом виявиться, що немає ніякого Раю і ніякої карми; якщо життя просто закінчується, раз і назавжди, без жодної надії на винагороду чи покарання. Бо тоді всі оці хороші люди – просто жертви масштабного всесвітнього лохотрону, а всі інші – просто дуже розумні і ґламурні тварини…

Часто ми не помічаємо очевидних речей, не хочемо бачити чогось перед самим своїм носом, натомість, шукаючи одкровення там, де його зроду не було.

Біблія – велика книга і там багато чого написано. І її читають мільярди: одні як Святе Писання, інші – просто як художній твір; хтось шукає докази існування Бога, дехто – помилки, які свідчили б про Його відсутність. Скільки людей – стільки й думок. Мене дивує інше: чому ми так часто в своїх пошуках звертаємося по допомогу до різного роду служителів культу, навіщо людині потрібна церква і чому так багато послідовників у різних сектантів? А насправді ж усе просто…

Простіше вірити в Бога, якого бачиш; Бога, в якого можна спитати поради і Він відповість; Бога, що стежить за кожним твоїм вчинком, допоможе у скруті і покарає за гріх. А якщо не підкаже сам Бог, то завжди є люди, які все про Нього знають і можуть дати пораду. Простіше бути праведником, коли достеменно відомо чого робити не можна. Простіше покаятися, коли є кому сказати, що вам пробачили. Тому й були так популярними свого часу індульгенції, тому так тягнуться люди до різношерстих пророків і месій.

Але як складно було б жити, якби не було всіх цих заповідей і священних книг, не було тлумачень і заборон. Чи достатньо людям простого «Бог є Любов» для того, щоб зрозуміти суть Його задуму? Чому християни у всьому світі продовжують запитувати у священників як треба жити, коли їм всім добре відомо, що була людина, яка показала як треба? Чи доведеться Всевишньому колись нас судити і карати за гріхи, чи ми вже й самі достатньо себе засудили і покарали своїми власними руками? Чи зможе Всемогутній простити тих, хто сам себе уже простити не в силах?

Оце чогось знову потягло мене на філософію типу «нащо ми живемо?» і в тому ж дусі. Бо якщо подивитися у купу всяких книг, трактатів і священних писань, то всі сходяться в одному: треба любити людей, не чинити зла, і взагалі справжні тру-ангели всі як один білі та пухнасті. От тільки критерії тієї білизни чогось різні…

Взяти хоча б таку акцію як «я краще ходитиму голою, аніж у хутрі» , чи вже традиційне для декого вегетаріанство.  Так, мені теж дуже шкода тваринок, особливо знов-таки біленьких і пухнастих. І так, звірі теж хочуть жити, а не прагнуть стати чиїмось коміром, або сумочкою, чи котлетою на Вашому столі. Погані люди вбивають тваринок, хороші – не їдять м’яса і не одягають хутра.

От тільки халепа: навіть вегетаріанці чомусь спокійно ласують рибою, і серце їх не болить і душа не щемить. Може тому, що рибки німі і не кричать коли їх вбивають? У мене вдома два оскари плавають у акваріумі і, повірте, жаги до життя у них не менше, аніж у кролика, а розуму, здається, навіть більше. Принаймні, господаря вони впізнають і щиро радіють, коли бачать баночку з кормом (буржуйський «віскас» рибка їсть не гірше за кішок), махають хвостами, ніби цуценята. А, може, ми просто занадто мало про них знаємо?

Якщо вже дійсно взялися шанувати життя, то давайте будемо послідовними. Або не будемо взагалі… Як може говорити про охорону природи той, у кого в гаражі два «хаммери» з мотором завбільшки з шафу? Пересідайте на велосипеди, шановні наші зірки Чи ж меблі у Вас вдома з відходів і каменю, чи все-таки обрали елітні сорти дерева? І особнячки теж, певно, не термальними водами опалюються. Отака от боротьба за зелену планету. Зелену, як ліс, чи зелену як долари?