Думки вголос » Життя

Ліцензійна камасутра

Akceptor — Sun, 05 Sep 2010 09:45:55 +0000

Не так давно наш університет розщедрився на покупку деякого ліцензійного ПО; насправді, якби не постійні кризи і неадекватні ціни, то так робив би багато хто, але мова зараз не про це. Софтина називається FlowVision, її розробником є російська контора TESIS, але ми брали у посередника і офіційного партнера росіян, з Дніпропетровська. Програма не з дешевих, тому для її встановлення відправляють відповідного фахівця, та й навчання роботи входить у вартість.

Просто вразила процедура активації: ви генеруєте програмою якийсь хитрий файл, відсилаєте його електронною поштою (!) розробникам, у відповідь отримуєте файл ліцензії, яким і активуєте програму. Причому, генерування цієї ліцензії на стороні розробника відбувається, ймовірно, у ручному режимі, бо нас спочатку просили почекати кілька днів (з четверга до понеділка), але потім таки вислали ліцензію того ж дня увечері.

Далі – більше. Ліцензія у нас безтермінова, на 5 компів, а от присланий файл – всього на рік, та ще й для інших комп’ютерів процедуру доведеться повторити, причому отак морочитися доведеться щороку. І це при тому, що на торрентах цей софт (щоправда, трохи новіший білд) можна знайти без проблем, одразу з «ліками».

Хто шарить у законах, підкажіть таке: купивши програму цілком законно я можу поставити її піратську версію? Чи це незаконно і за наші гроші нам тепер ще й мозги компостувати будуть?

Mr. Nobody

Akceptor — Sun, 27 Jun 2010 12:35:59 +0000

Він не міг вибрати, бо не знав, до чого це призведе.
А тепер не може зробити вибір – бо знає.

Зізнаюсь чесно: мене важко назвати якимось кіногурманом, або прихильником занадто розумного кіно. Останнім часом я навіть не качаю фільми з інтернету, а ходжу до кінотеатру саме з цих причин: у сучасних фільмах варто дивитися лише на спецефекти, тому найкраще їх дивитися саме на великому екрані. Зі стрічкою «Містер Ніхто» вийшло зовсім інакше – в кінотеатрах її не показували, тож довелося скористатися інтернетом, а дивився удома. Цілих три дні.

Сказати що фільм цікавий – не сказати нічого. Насправді про таке кіно не варто судити за сюжетом (а він досить заплутаний) чи відеорядом (хоча і тут є чому потішитися, бо картинка просто клас, з купою дрібниць та нюансів); такий фільм просто треба побачити, смакуючи не саме кіно, а емоції та думки, які воно народжує. Це як сон уві сні, коли прокидаєшся і не розумієш чи справді вже не спиш, а чи зараз події розвиватимуться найбільш неймовірним чином.

Про що фільм? Я б сказав, про вибір, який не варто робити. Бо що б ми не вибрали, інший шлях завжди може виявитися правильним, а часто правильного варіанту просто немає (хм, майже як у деяких екзаменаційних тестах ). А ще про те, що все може бути інакше навіть тоді, коли всі варіанти уже розглянуто і, здавалось би, змінити вже нічого не можна. Одним словом, кіно вартує витрачених на нього 2 годин часу, і заслуговує повторного перегляду. Але якось потім, можливо…

Космос (малий зал) Робін Гуд і прогулянки під дощем

Akceptor — Thu, 20 May 2010 17:15:57 +0000

Якось спонтанно побував сьогодні в кіно. У «Космосі» показували нового «Робіна Гуда», тож вдалося мені при нагоді й оцінити нещодавно відкритий малий зал. Спочатку якраз про це

Зал сподобався значно більше за основний і за обидва Люм’єрівські, насамперед через звук. Чогось у кінотеатрах звук здається мені надто гучним: чи то я такий один, чи то просто звуковики намагаються компенсувати якісь недоліки фільмів гучністю аудіо… Так от, у малому залі зі звуком, наче, все гаразд (ну, наскільки я можу судити за одним фільмом).

Стосовно ж самого фільму, то спойлерів не буде Просто порадив би всім піти і подивитися – картина вийшла досить якісною і цікавою, з батальними сценами і невеликою кількістю любовних шурів-мурів. Місцями трапляються «закоси» під «Гладіатора», в якому головну роль зіграв той самий Рассел Кроу, але в цілому досить пристойно і навіть є більш-менш здоровий гумор (трохи з душком, але, як на мене, в дусі того часу).

Що ж до прогулянок під дощем, то я просто забув парасольку на роботі і трохи змок, повертаючись додому. Та чесно скажу: літній дощ – це класно! Навіть виникло бажання просто колись піти погуляти під дощем, але то вже зовсім інша історія…

Справи весільні

Akceptor — Tue, 18 May 2010 15:24:18 +0000

От чомусь захотілося висловити декілька думок про весільні справи, а саме – про підхід нашого народу до одруження. Якщо чесно, то не розумію я наших весільних традицій, а особливо всієї оцеї показушності?

От скажіть, який сенс перетворювати день, що мав би бути найщасливішим у житті пари, в марафон з одягання незручного (особливо для жінок) одягу, метушні та біганини? Нащо всі ці однакові, наче клоновані, білі сукні, довжелезні черги до ЗАГСу в суботу та неділю, обов’язкове гуляння та шаблонні фотосесії в парку? Невже щойно одруженій парі цікаві всі ці конкурси і застілля в шумній компанії людей, добру половину з яких взагалі ніхто не знає? Зручно після цілого дня мороки сидіти за столом у весільному платті?

Про фотографії я взагалі мовчу. Скільки бачив весільних фотоальбомів – всі на один манер: то наречений тримає обраницю на долоні, то вони обіймаються на фоні якогось фотошопного водоспаду чи моря, то весело танцюють десь у садочку чи парку. В результаті весь день перетворюється для молодят не на свято, а на якусь виставу. І в результаті залишається не пам’ять про весело проведений час, а всього лише фальшиві світлини у домашньому альбомі і стандартний компакт-диск з лебедями і рушничками. А свято молодого подружжя стає святом тільки для гостей, які люблять напитися на шару, і різного роду організаторів весільних міроприємств, фотографів, операторів, музикантів, що встигають за ці дні непогано «зрубати бабла». І, як я помітив, так у нас влаштовано практично будь-яке свято.

Кого ми дуримо: самообман чи лицемірство?

Akceptor — Fri, 09 Apr 2010 12:08:19 +0000

Оце чогось знову потягло мене на філософію типу «нащо ми живемо?» і в тому ж дусі. Бо якщо подивитися у купу всяких книг, трактатів і священних писань, то всі сходяться в одному: треба любити людей, не чинити зла, і взагалі справжні тру-ангели всі як один білі та пухнасті. От тільки критерії тієї білизни чогось різні…

Взяти хоча б таку акцію як «я краще ходитиму голою, аніж у хутрі» , чи вже традиційне для декого вегетаріанство. Так, мені теж дуже шкода тваринок, особливо знов-таки біленьких і пухнастих. І так, звірі теж хочуть жити, а не прагнуть стати чиїмось коміром, або сумочкою, чи котлетою на Вашому столі. Погані люди вбивають тваринок, хороші – не їдять м’яса і не одягають хутра.

От тільки халепа: навіть вегетаріанці чомусь спокійно ласують рибою, і серце їх не болить і душа не щемить. Може тому, що рибки німі і не кричать коли їх вбивають? У мене вдома два оскари плавають у акваріумі і, повірте, жаги до життя у них не менше, аніж у кролика, а розуму, здається, навіть більше. Принаймні, господаря вони впізнають і щиро радіють, коли бачать баночку з кормом (буржуйський «віскас» рибка їсть не гірше за кішок), махають хвостами, ніби цуценята. А, може, ми просто занадто мало про них знаємо?

Якщо вже дійсно взялися шанувати життя, то давайте будемо послідовними. Або не будемо взагалі… Як може говорити про охорону природи той, у кого в гаражі два «хаммери» з мотором завбільшки з шафу? Пересідайте на велосипеди, шановні наші зірки Чи ж меблі у Вас вдома з відходів і каменю, чи все-таки обрали елітні сорти дерева? І особнячки теж, певно, не термальними водами опалюються. Отака от боротьба за зелену планету. Зелену, як ліс, чи зелену як долари?

Про вибори і епідемію

Akceptor — Sun, 08 Nov 2009 08:56:28 +0000

І ще один сумбурний пост. Знов про віруси, таблетки і ще про вибори та клоунів кандидатів…
Спочатку купа білбордів по вулицях викликала посмішку: ніяких імен – тільки займенники. Виявляється, Україні потрібен він, працює вона, а заважають вони. Поки передвиборча кампанія не стартувала, агітація велась за анонімусів, а потім плавно перетворилася у феєричну циркову виставу. Бо як ще можна назвати вибори, в яких беруть участь такі метри сучасної політики як Василь Противсіх (ну так, древнє українське прізвище) і Степан Раков (цей приізвище може і не міняв, але з ініціалом і так непонано звучить)? Проте ці громадяни намагаються дістатися «держваного корита» своїми силами, а не використовують задля цього нанотехнології…

Як нанотехнології можуть допомогти стати президентом – це розмова окрема. Насправді ми поки-що не здатні створити мікроагітаторів, які будуть роздавати листівки мухам, але багатьом кандидатам варто записати вірус H1N1 до числа своїх політичних радників. Бо епідемія свинячого грипу в Україні розгорнулася так доречно – практично напередодні чергового великого свинства. І всі бажаючі одразу ж взялися допомагати виборцям хто чим може: і намордники пов’язки у китайців закупили, і всеукраїнський карантин оголосили (а що налякані люди тепер змушені безвилазно сидіти вдома, то більше часу приділятимуть телевізору і передвиборчій агітації), і навіть чудо-панацею звідкись завезли. Особливо чутливі до народного горя кандидати навіть взялися гроші збирати і мало не власноручно маски шити. Ну і, звичайно, як в такій ситуації без взаємних звинувачень? Правда тут ніякої інтриги: президент звинувачує кабмін, западєнці – Януковича, а всі відповіді, напевне, знає Тігіпко, от тільки питати у нього чомусь ніхто не поспішає

І хоча цирк – це завжди весело, в такій ситуації є один великий мінус. Хоч досить скоро вибори відбудуться і цирк змушений буде поїхати, та хтось із клоунів таки залишиться з нами на цілих 5 років…

Карантин по-нашому

Akceptor — Sat, 31 Oct 2009 06:39:30 +0000

Можу поспорити, зараз тільки і розмов буде, що про карантин. І це зовсім не дивно: на моїй пам’яті «нафту» не закривали ніколи. Втім, і зараз карантин в університеті Нафти і Газу закінчується 9 листопада, в той час як на вищому рівні його оголосили аж до 13 числа. І ще, попри карантин універ чомусь продовжує працювати.

Особисто я не зовсім розумію нащо тягати по грипозній погоді купу людей на роботу. Особливо якщо взяти до уваги той факт, що пари відмінили. Ну будемо ми сидіти на кафедрах і по деканатах. Будемо мерзнути дорогою на роботу і додому. Хтось таки захворіє, хтось зробить собі «ліве» лікарняне. А потім нам знову доведеться працювати по суботах і поночах приймати відробки. Просто супер…

Я взагалі дивуюся нашим людям. Якого, питається, набиватися в аптеки купами і там чхати і кашляти одне на одного? Нащо взагалі ці маски? Ви хоч в курсі, що їх міняти треба раз в 2 години щонайменше? Я бачив народ, який тупо ходить замотавшись у шарфик чи хустку. І як ці предмети гардеробу мають захистити їх від хвороби? Навпаки, якщо через них дихати, то тканина намокає і ризик захворіти стає більшим. Я розумію що криза, але якого деякі маршрутки як були битком набиті народом, так і зараз зовсім не порожні? Чи це спеціально для тих, кому не «пощастило» підхопити якусь заразу в аптеці? Навіть першокласник знає, що при епідемї слід уникати натовпу. От школи закрили, кінотеатри, кажуть, закрили, а от любі «пижики» - то святе. Або я чогось не розумію, або це просто такий екстрім-атракціон.

Про версії на рахунок причин епідемії я взагалі мовчу. Навіть не так, пропоную приз – упаковку аспірину – тому, хто подасть найбільш оригінальну версію в коментах

Дисертація

Akceptor — Thu, 08 Oct 2009 06:52:28 +0000

Вирішив таки братися за справу серйозно. І тут відразу помітно один нюанс: вітчизняної літератури по темі витратовимірювання зовсім мало. Якщо не брати до уваги старі-престарі радянські книжки (а навіть всім відомий підручник Кремльовського з року в рік просто перевидають, мінаючи обкладинку) – восновному англомовна.

І, знаєте, у нас ніколи не буде кінця кризі і зубожінню. Бо за кордоном журнали платять авторам статей гонорари, а в нас – автори платять за те, що їх статтю надрукують. Зате англомовних статей в інеті просто купа (just register and pay $14.99), а от толкових статей бодай на російській – це ще треба вміти шукати. Вчитися жити треба у «клятих» капіталістів, а не кредити випрошувати все нові і нові.

А чому студенти не знають англійської, хоча і в школі їх вчили, і на першлму курсі пари були, і навіть на курси спеціальні дехто ходив, я взагалі зрозуміти не можу. Отака-от «весела» картинка виходить

Подарунки життя

Akceptor — Thu, 09 Apr 2009 05:13:26 +0000

Закохані часто кажуть про свою «половинку» що вона – подарунок долі. І в цьому подарунку нам подобається яскрава обгортка, яку ми бачимо спочатку, упаковка.
Коли ж приходить час відкрити «подарунки», то всередині, як правило, виявляється якась непотрібна фігня. І тоді залишається або запхнути її куди подалі і кинутись на пошуки нових яскравих обгорток, або ж знайти спосіб для чогось використати те, що нам дісталося. Як показує досвід, часто навіть найбезглуздіший подарунок може бути досить корисним.

Закон один для всіх

Akceptor — Fri, 13 Mar 2009 15:20:17 +0000

Природа дала нам Закон: виживає найсильніший. Хочеш досягти успіху – йди до нього всупереч перешкодам, йди по трупах і борися за життя: за кожен подих, за кожен удар серця.
Бог дав нам Закон: люби ближнього свого. Допомагай іншим – і вони колись віддячать тобі. Досягне успіху лиш той, хто вірить. Хто віддасть останню сорочку і підставить другу щоку; пожертвує собою – буде винагороджений…
Людина вигадала собі закони. Вони створені, щоб захищати людину від їй подібних; вони кажуть нам що правильно, а чого робити не слід; вони дають людям право судити і право карати. Тепер вже людина – не Бог чи природа – вирішує як жити. Вінець творіння.
Але чи зможе ваш закон захистити вас? Чи створений він щоб захищати ВАС?
Хтось має гроші і владу – для нього закон людський ніщо, бо ж все продається. Хтось не має нічого – йому нічого втрачати. А закони залишаються непотрібним мотлохом у вигляді товстих книжок, які читають тільки юристи; способом контролювати тих, хто не має досить сил щоб жити за Законом природи і досить віри щоб жити за Законом Бога.