Думки вголос

Він не міг вибрати, бо не знав, до чого це призведе.
А тепер не може зробити вибір – бо знає.

Зізнаюсь чесно: мене важко назвати якимось кіногурманом, або прихильником занадто розумного кіно. Останнім часом я навіть не качаю фільми з інтернету, а ходжу до кінотеатру саме з цих причин: у сучасних фільмах варто дивитися лише на спецефекти, тому найкраще їх дивитися саме на великому екрані. Зі стрічкою «Містер Ніхто» вийшло зовсім інакше – в кінотеатрах її не показували, тож довелося скористатися інтернетом, а дивився удома. Цілих три дні.

Сказати що фільм цікавий – не сказати нічого. Насправді про таке кіно не варто судити за сюжетом (а він досить заплутаний) чи відеорядом (хоча і тут є чому потішитися, бо картинка просто клас, з купою дрібниць та нюансів); такий фільм просто треба побачити, смакуючи не саме кіно, а емоції та думки, які воно народжує. Це як сон уві сні,  коли прокидаєшся і не розумієш чи справді вже не спиш, а чи зараз події розвиватимуться найбільш неймовірним чином. (continue reading…)

Якось спонтанно побував сьогодні в кіно. У «Космосі» показували нового «Робіна Гуда», тож вдалося мені при нагоді й оцінити нещодавно відкритий малий зал. Спочатку якраз про це

Зал сподобався значно більше за основний і за обидва Люм’єрівські, насамперед через звук. Чогось у кінотеатрах звук здається мені надто гучним: чи то я такий один, чи то просто звуковики намагаються компенсувати якісь недоліки фільмів гучністю аудіо… Так от, у малому залі зі звуком, наче, все гаразд (ну, наскільки я можу судити за одним фільмом).

Стосовно ж самого фільму,  то спойлерів не буде Просто порадив би всім піти і подивитися – картина вийшла досить якісною і цікавою, з батальними сценами і невеликою кількістю любовних шурів-мурів. Місцями трапляються «закоси» під «Гладіатора», в якому головну роль зіграв той самий Рассел Кроу, але в цілому досить пристойно і навіть є більш-менш здоровий гумор (трохи з душком, але, як на мене, в дусі того часу).

Що ж до прогулянок під дощем, то я просто забув парасольку на роботі і трохи змок, повертаючись додому. Та чесно скажу: літній дощ – це класно! Навіть виникло бажання просто колись піти погуляти під дощем, але то вже зовсім інша історія…

От чомусь захотілося висловити декілька думок про весільні справи, а саме – про підхід нашого народу до одруження. Якщо чесно, то не розумію я наших весільних традицій, а особливо всієї оцеї показушності?

От скажіть, який сенс перетворювати день, що мав би бути найщасливішим у житті пари, в марафон з одягання незручного (особливо для жінок) одягу, метушні та біганини? Нащо всі ці однакові, наче клоновані, білі сукні, довжелезні черги до ЗАГСу в суботу та неділю, обов’язкове гуляння та шаблонні фотосесії в парку? Невже щойно одруженій парі цікаві всі ці конкурси і застілля в шумній компанії людей, добру половину з яких взагалі ніхто не знає? Зручно після цілого дня мороки сидіти за столом у весільному платті? (continue reading…)

Оце чогось знову потягло мене на філософію типу «нащо ми живемо?» і в тому ж дусі. Бо якщо подивитися у купу всяких книг, трактатів і священних писань, то всі сходяться в одному: треба любити людей, не чинити зла, і взагалі справжні тру-ангели всі як один білі та пухнасті. От тільки критерії тієї білизни чогось різні…

Взяти хоча б таку акцію як «я краще ходитиму голою, аніж у хутрі» , чи вже традиційне для декого вегетаріанство.  Так, мені теж дуже шкода тваринок, особливо знов-таки біленьких і пухнастих. І так, звірі теж хочуть жити, а не прагнуть стати чиїмось коміром, або сумочкою, чи котлетою на Вашому столі. Погані люди вбивають тваринок, хороші – не їдять м’яса і не одягають хутра.

От тільки халепа: навіть вегетаріанці чомусь спокійно ласують рибою, і серце їх не болить і душа не щемить. Може тому, що рибки німі і не кричать коли їх вбивають? У мене вдома два оскари плавають у акваріумі і, повірте, жаги до життя у них не менше, аніж у кролика, а розуму, здається, навіть більше. Принаймні, господаря вони впізнають і щиро радіють, коли бачать баночку з кормом (буржуйський «віскас» рибка їсть не гірше за кішок), махають хвостами, ніби цуценята. А, може, ми просто занадто мало про них знаємо?

Якщо вже дійсно взялися шанувати життя, то давайте будемо послідовними. Або не будемо взагалі… Як може говорити про охорону природи той, у кого в гаражі два «хаммери» з мотором завбільшки з шафу? Пересідайте на велосипеди, шановні наші зірки Чи ж меблі у Вас вдома з відходів і каменю, чи все-таки обрали елітні сорти дерева? І особнячки теж, певно, не термальними водами опалюються. Отака от боротьба за зелену планету. Зелену, як ліс, чи зелену як долари?