Старі-добрі часи


Заледве я встиг написати статтю на конкурс “Ціна щастя”, як отримав запрошення (!) спробувати свої сили у ще одному конкурсі, який називається «Ностальгия вебмастера» і, хоч не може похвалитися великим призовим фондом, так само вартий уваги хоч би тому, що я маю схильність впадати у ностальгію досить регулярно. Фактично це – шанс отримати якийсь зиск із постійного ниття про те, що раніше трава була зеленіша.

Зізнаюся чесно: я трохи почитав роботи інших учасників і переважно там ідеться про дитинство. Тут все зрозуміло, адже дитинство – золота пора, коли у тебе мінімум обов’язків, а життям твоїм опікуються дорослі. Батьки, які здебільшого не мають жодних недоліків і завжди видаються мало не аватарами Бога на землі. Про таку ностальгію я вже писав на самому початку існування свого блогу; це ностальгія про часи, коли ми нічого не вирішували.

Багато людей старшого покоління з тугою згадують часи СРСР. Я і сам народився у вісімдесятих і ще пам’ятаю місцями радянське життя. Тоді вистачало своїх проблем, хоча було і багато переваг, чого лише варте життя у одній із найбільш потужних країн світу, зі впевненістю у майбутньому (яке все ж таки розсипалося, як хатинка із карт; коли братні народи таки були братами, а не зневажали один одного; коли міліція була хорошою, а злочинці – поганими. Та й молодь тоді орієнтували на конструктивну діяльність, а не розпивання алкоголю на лавочках із цигаркою в зубах. Але все ж здається мені, що ностальгія за радянськими часами має місце переважно тому, що тоді не треба було приймати стільки рішень. Державою керувала єдина партія, всі голосування проходили одноголосно, а пересічному громадянину просто залишалося робити свою роботу і не задавати запитань. Ностальнія за СРСР – це смуток за тими часами, коли ми нічого не вирішували…

Якщо розібратися, то будь-який різновид ностальгії можна звести до банального виправдання власної ліні та безініціативності. Я нікого не засуджую, я і сам такий. Але, гляньмо правді у вічі, єдина ностальгія, яка таки чогось варта, – то ностальгія за марно прожитим сьогоднішнім днем. Бо тільки вона не просто констатує, що раніше жилося простіше, але дає зрозуміти – саме ми повинні творити своє “завтра”.

Тому, перш ніж сидіти і скиглити, згадуючи старі-добрі часи, варто подумати: “а що я зробив сьогодні для того, аби завтра жити краще?” Потрібно помічати втрачені шанси і намагатися не пропустити слушної нагоди завтра, щоб потім колись не шкодувати про безтурботне життя, а хіба що про неможливість жити вічно 🙂

Наостанок зауважу, що вебмайстри теж частенько згадують про старі-добрі часи до “пінгвіна” та “панди”. Але нові часи диктують нові правила гри, тож не скористатися новими інструментами, наприклад тими, що їх пропонує спонсор цього конкурсу Sepool.com, просто безглуздо.

Почитайте ще оце:

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *