Старе. Продовження 1


до оцього

Серед невидимого людському оку натовпу його погляд мимоволі натикався на когосьХтось міг бути ким завгодно, або не бути ніким взагалі – для драммера то не важило нічого: головне щоб той хтось не являв собою частину безликого натовпу. Соціуму. Народу. Населення. Чи ще чогось… Людина завжди повинна залишатися окремою (так і хочеться сказати «бойовою») одиницею.

Цього разу хтось виявився тобою. Він не знав твого імені, не бачив кольору очей. Він взагалі заледве розрізнив твої обриси в напівтемряві номінально зимового (томущо січень) вечора. І пройшов повз, навіть не привітавшись. А хто ж вітається з незнайомими увечері на околицях міста?.. Пройшов і забув. Би. Напевно…

Якби випадкова думка непрокралась би в його сумбурну голову, не зазвучала, наче незрозумілий пересічному перехожому ритм. Неритмічний, нелогічний, немузичний.

Думка прокралася, прометнулася в голові, кинулась під колеса автобуса і втекла в каналізацію з непомітними потічками брудної води – тої самої що ще кілька днів тому була отим недозимовим псевдоснігом… І зникла, залишивши лише туманний спогад. Про диво, якого так і не сталося.

І ти пішла собі далі, не звернувши уваги на нього. І він, відкинувши роздуми, ритмічним кроком попрямував кудись у темряву, ще не знаючи що завтра його весь день мучитиме одна-єдина ДУМКА. І одна-єдина так і не сказана фраза клекотітиме в голові… Фраза, яку він сказав би тобі, якби ти захотіла вислухати. Фраза, з якої все стало б зрозумілим, якби ти вміла читати думки. Фраза, що так багато важить для нього і така беззмістовна для тебе…

Почитайте ще оце:


Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Думка на тему “Старе. Продовження