“Совість” (старе)


Робили нині творчий поетичний вечір на кухні. Фактично, то був вечір одного автора, який зачитав всього одного вірша. Зате якого 🙂 Я б сказав навіть, що то був не вірш, а ціла поема, наповнена яскравими алегоріями, влучними фразами і бездонною народною мудрістю просякнута. Ще й на тему невичерпну і суперечливу, як саме життя…

А я от свого віршика якогось, в ранній юності написаного, коли трава зеленішою була і буяла під гарячим сонцем, умита рясними дощами, нагуглити не зміг. Недобре… Та що там гріха таїти, навіть зле. Отже дістаю із безкрайніх запасів Батьківщини (або, як кажуть у нашій графоманській тусовці, “із шухляди”) одне своє старе творіння. Читайте і ридайте. Я ридав 🙂

Або смійтеся…

СОВІСТЬ
“Беррета” із порожньою обоймою
І тіло мертве плаває водоймою,
Хитаючись на хвилях, мов колода.
А надворі зіпсулася погода…

Надворі буря, град, гроза і злива,
І під вагою листя гнеться слива,
І міліцейських чути гул сирен за рогом,
І тихо так шкребуться миші під порогом.

Я же сиджу самотній в своїм кабінеті,
де на стіні “Веселий Роджер” на портреті.
І вітер градом б”є у стіни мого дому,
А я сиджу, вдивляючись у пляшку рому.

Сиджу я й мовчки воджу ручки лезо по папері,
Я ігнорую граду лютий стук у двері,
Я гляну у вікно і там лиш страх побачу,
Бо пострілу того собі вже не пробачу…

Хай виє вітер, хай гудуть сирени,
Хай буря й град ламають на дахах антени,
І “Роджер” хай на стінці “зуби сушить”,
А я посиджу тут – мене сумління душит.

Підніму очі вверх – і бачу я на стелі,
У тій запиленій сумній пустелі,
“Беррету” із порожньою обоймою
І труп, що тихо плаває водоймою…

Почитайте ще оце:

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *