Road to Yaremche


Вчорашня покатушка до Яремче перетворилася походу у покатушку до Микуличина (і насправді я заледве стримався аби не поїхати далі, але були певні обставини). Якщо говорити з велосипедної точки зору, то все супер, просто при таких поїздках колеса треба накачувати десь по 4 атмосфери – на м’якій гумі їхати важко.

Прикол з моїми колесами у тому, що обидва вони пробиті і не клеєні, а використовується герметик типу Joes SUPER SEALANT, який проколи справді непогано латає. Щоправда, чи то від спеки, чи просто така специфіка герметика, але накачати у заднє колесо 4 атмосфери я не можу.

Тобто колесо я напомповую, а воно з часом стравлюється десь до двох і хоч ти плач, а мої 92 кілограми таке колесо хоч і везе справно, та про накат можна забути 🙁

Плюс сідло. Спешівські сідла дуже, дуже гарні, але після 100 кіломерів починають муляти. Хочу чи ні, та доведеться таки відвалити кругленьку суму за щось інше (вже давно хочу Brooks). А так то їхати можна і навіть з моїм напівспущеним колесом дорога до Яремче зайняла 5 годин.

Спека у горах не відчувається: повітря гаряче, але якась не таке пекельне, як у нас. Навіть незважаючи на те, що під колесами абсолютно такий же розігрітий асфальт. Але у горах запах асфальту перебивається запахом живиці 🙂

Лінія розділу проходить десь через Делятин, хоча це може бути наслідком крутого підйому перед Надвірною: гори роблять останню спробу не відпустити тебе з своїх обіймів. Але після підйому спека стає просто нестерпною і ти розумієш що вже у царстві бетону та асфальту, де вони – нероздільні володарі, а не випадкові гості серед скель і лісів.

Яремче – місто-курорт, схоже на велетеньский базар: всі чимось торгують, снують туди-сюди туристи, купа велопрокатів, прокатів квадроциклів, сувенірних магазинів і колиб. Це якийсь край пансіонатів і колиб взагалі… А ще це, мабуть, найбільш російськомовна частина України. Мені мабуть здалося, але українською говорили хіба що продавці численних яток, всі інші – руссо турісто.

А ще у Яремче туго з мобільним інтенетом. Принаймі з інтертнетом від МТС. І це я не кажу про 3Ж, у МТС і 2Ж через Ж. Так що погратися у Ingress мені не вийшло ніяк – трохи відійдеш від центральної дороги і все – ні тобі забавки, ні скайпу, нічого. Наступного разу придумаю щось з інтернетом, бо погуляти реально є де навіть у самому місті.

Почитайте ще оце:

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *