Про сльози на очах 3


Деякі люди у себе у блогах складають цілі списки того, що вони люблять і чого терпіти не можуть. Це ж скільки треба мати вільного часу на самоаналіз, аби скласти такий список і десь його опублікувати. От я не можу сказати точно що я люблю. Окрім, хіба що, мандаринок, під “знаком” яких пройшов у мене фінал минулого року (мабуть, якби я і став чимось запасатися напередодні Кінця Світу, то точно не гречкою, а якраз мандаринками – щоб прожити останні моменти з приємністю).

Не можу я і навести перелік речей, які мені не подобаються чи дратують. Бо то ж треба сісти і перебрати у голові купу всілякої гидоти, а потім акуратно занотувати. В моєму розумінні на таке здатні тільки якісь мазохісти 🙂

Речі, які я не люблю, стаються зі мною самі по собі і переважно у цей момент я починаю розуміти, що не хочу, аби отака штука повторилася знову. Між іншим, десь так само буває і з приємними подіями та відчуттями, просто тоді хочеться ще.

Але є і такі речі, про які я точно знаю, що їх ненавиджу або просто не розумію. Їх небагато насправді і одна з них – сльози. Ненавиджу коли люди плачуть!

Насправді сльози – дуже цікава штука, бо плакати можна як від щастя, так і від горя. Можна плакати від болю, а можна від сміху. Можна ще просто від цибулі або ядучого диму, але то вже не справжній плач, а якийсь синтетичний.

Деколи я плачу сам (ага, навіть у 30-літніх дядьків бувають певні обставини), деколи змушую плакати інших (Trololo) і насправді у самих сльозах нічого такого немає (британські вчені довели, що плакати корисно навіть, здається). Просто людина, коли вона плаче, виглядає дуже дивно, а плач дорослої людини мене взагалі вганяє у ступор. Коли плачуть дорослі, то це найчастіше якась ознака повного відчаю і такої безвиході, що будь-які раціональні вчинки вже просто не можливі. Людина себе відчуває настільки безпомічною, що навіть не намагатиметься щось зробити.

Якось так прийнято, що до людини в сльозах треба підійти і заспокоїти її. Запитати що сталося, спробувати розрадити, відволікти від сумних думок. Біда у тому, що я не вмію цього робити. Насправді, що можна сказати комусь, хто сидить собі і невтішно ридає? Що все буде добре? Сказати просто “не плач, заспокойся”? Це ж дурня.

Всякі варіанти типу сісти поруч і обняти, або й самому розплакатися? Теж не думаю, що це допоможе…

Якщо причиною сліз є я сам, то це ще куди не йшло – тут хоч зрозуміло який мій стосунок до всього цього, тому завжди можна попросити пробачення, або щось таке. Але коли людина плаче через якісь незалежні від тебе обставини, або ти просто не знаєш що з нею таке сталося. Жах!

Мабуть, я просто не люблю відчуття безпомічності, яке виникає коли бачиш чиїсь сльози. Навіть якщо це сльози щастя або плач через якісь романтичні переживання. Та дехто навіть через серіали умудряється плакати! Отака штука.

Почитайте ще оце:


Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 thoughts on “Про сльози на очах

  • Владислав

    О так, згідний!) Незалежно, яка людина плаче, коли вона плаче – це виглядає гидко. Взагалі дорослим людям недопустимо плакати привселюдно. Треба вміти контролювати свої емоції.

  • molinski

    Іноді сльози від перевтоми очей виступають. Таке в мене принаймні буває. І то з лівого ока переважно. Ну це нормально. Сльози – це нормально. Вони очищують.
    А от щодо мандарин 🙂 то це правильно + до запасів ще яблука.

    • Akceptor Від автора

      Я не про ті сльози казав. Я в курсі, що плакати нормально у багатьох випадках, наприклад, ще може тупо якась пилинка в око залетіти. Або муха 🙂
      Але я якраз про емоційні сльози, тобто не просто коли з ока тече, а людина таки плаче. Тоді не тільки очі задіяні.