Про блоги і правду 43


Зараз стало модним мати власний сайт, бложик у твіттері чи бодай у якійсь соціальній мережі. Блоги вже є у політиків – аби бути ближчими до народу, у дизайнерів – аби писати “чухаю другу фалангу середнього пальця”, у ґламурних фіф – аби постити фоточки із новими черевиками Dolce&Gabbana, у понурих розчарованих у житті персон – аби їх жаліли, у письменників та музикантів – аби ділитися уривками творчості із фанами, у терористів – щоб доносити до світу свою точку зору (вибухи у метро вже моветон).

У блоги і бложики люди пишуть свої думки і копіпастять чужі, часто пропускаючи їх через призму власного світосприйняття, а деколи – майже через кишково-шлунковий тракт, перетворюючи хороші ідеї на лайно. У блогах люди типу розкривають себе, бо розкривати себе на вулиці якось не виходить – треба не виділятися із соціуму. Парадоксальна штука: навіть найбільш радикальні чуваки, які намагаються бути ні на кого не схожими, зрештою приліпляться до якоїсь субкультури, тобто напорюються на те, проти чого мали б боротися. Людина не може бути сама. Людині не може бути пофіг на думку інших. Вірніше може, та це вже діагноз.

А раз ми живемо у суспільстві, то і всі ці особисті блоги є особистими не більше, аніж слово на три букви, намалякане на вашому паркані – писав може і Вася Пупкін, та прочитати може кожен. Фактично тому особистий блог є за суттю своєю продовженням маски, яку людина носить усе життя. Ви можете скільки завгодно протестувати проти суспільства, але всі ці протести спрямовані лише на те, щоб це суспільство вас помітило. Засудило, піддало анафемі, затоптало – але не переступило і пішло собі своєю дорогою.

Навіть у своєму щоденнику ми не можемо писати правду. Недавно була у нас цікава розмова про рекламу і про те, чи все продається. В принципі, у таких розмовах як правило одне русло і вони доволі передбачувані. Одна людина формулює якусь точку зору, неприйнятну для соціуму, а інша намагається відбрехатися і показати, що це не світ такий поганий, а просто опонент – моральний виродок. Це весело і корисно для блогу – коментарі можуть розростися, як дріжджі, вкинуті в унітаз.(і пахнутиме все це десь так само). Тільки от спорити з тим, хто каже правду – трохи ніяково мені.

Звичайно, я можу писати у своєму блозі всілякі високі речі про патріотизм, самопожертву, позитивне мислення і т.д. Можу з розумним виглядом вчити інших жити, а вони, в свою чергу, можуть або кивати гривою на знак згоди, або ж тицьнути червоного хрестика у кутку вікна і валити лісом. Тільки що як я зовсім не патріот, егоіст і мислення у мене якесь негативне? Не біда! Завжди можна протиставити себе соціуму і звинуватити владу, жорстоку реальність, космічних прибульців. Все зрозуміють, приймуть, пробачать.

Все, крім правди. Бо її ніхто не писатиме.

Почитайте ще оце:


Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

43 thoughts on “Про блоги і правду

  • Ірина

    цілком погоджуюсь. До речі, вчора-сьогодні написала листа Азарову у фейсбук, відповіді нема. Цікаво, чи отримаю я її(відповідь) взагалі. Ще намагалася відправити листа на його сайті- не працює, бо навіть, якщо всі цифри набрани вірно- вибивається надпис- невірно набрані цифри.

    • Akceptor Від автора

      Я не думаю, що Азаров персонально читає листи у соціальній мережі чи навіть сам перевіряє свою пошту. Я думаю, у нього кожна секретарка має ще свою секретарку, тому гарантії, що лист дійде до адресата не дасть ніхто 🙁
      Мовчу вже про фейсбук. Там 100% сидить спеціально навчена людина, яка просто публікує офіційні новини та й усе.

  • Василь

    в інтернеті дефіцит правди, і на мою думку та правда нікому не потрібна. Скажіть ви б хотіли читати в інтернеті лише правду?

    • Akceptor Від автора

      Я не кажу про читати правду, а про писати правду. Хоча загалом, якщо всі писатимуть правду, то таки доведеться її читати 🙂
      Про те, що може неправда в інтернеті: журналістика методом копіпасту. Це весело, але для чого існують новини і журналісти? Хіба для того, аби розповідати про вигадані події? А брехати із корисливою метою це взагалі злочин.
      Якби всі говорили правду, то настав би порядок 🙂

      • Василь

        ти правильно написав про блоги які є лише продовженням маски яку люди носять в реальності. Якщо подивитися на блог чисто як на вікно через яке людина може себе розкрити для світу, то більшість людей замість того щоб розкритися, ще більше закриваються від світу приписуючи собі не існуючі характеристики та досягнення. Саме так я зрозумів твій пост і через те я запитав: “Скажіть ви б хотіли читати в інтернеті лише правду?”.
        Доречі, згадайте серію хауса, коли на лікування потрапила блогерша яка постійно писала в блозі про своє життя. Все було гаразд поки хаус не виявив у неї захворювання і тоді вона завагалася чи писати в блозі про свою недугу. Це яскравий приклад “праведної” блогерші, котра писала правду до тих пір поки їй було комфортно писати правду.

        • Akceptor Від автора

          Ніхто просто не буде ставити собі за мету писати увесь час правду. Скажімо, мене досить часто просто бісить моя робота, відношення окремих осіб, бюрократія, тощо. Про таке я можу написати гнівного поста, але переважно перечитую і редагую потім – щоб без матів і категоричних стверджень.
          Так само є речі, про які просто не варто писати, якщо метою блогу не є перетворення власного життя на реаліті-шоу.
          Я якось не дуже уважно дивився Хауса, тому не можу пригадати цю серію, та думаю, що для тої блогерші було досить написати типу “я хвора”, бо із серіалу знаю, що там увесь час хвороба не відома до самого кінця, тобто сенсу озвучувати свій діагноз ніби і нема.

  • Ірина

    щодо фейсбука азарова- я впевнена- теж знайшла цих дівчат та хлопців у фейсбуці, що відповідають фахові журналісти. До речі, щось мобільний почав мій прослуховуватися 🙂 див. сайт- все дуже правдиво – з дитячого садочку
    http://nasyrov.at.ua/index/0-2

  • Ірина

    але ж цей сайт, який Вам вказала, нецікаво читати. Чому? Тому що він пише про себе.Та в нього ще багато подій- а якщо не таке різноманітне життя? ім потрібен такий “мильний серіал”. ось і кожний починає бути “режисером власної Рабині Ізаури”

      • Akceptor Від автора

        Так-так, а наше життя нудне і нецікаве?
        Та я можу поспорити, що у кожного є 1-2 хобі, про які можна багато цікавого розповісти

    • Akceptor Від автора

      Так і не так.
      По-перше, цей дядько публікує свої записи нерегулярно. Люди люблять коли серіал постійно продовжується, а не заходити увесь час і дивитися чи є вже нова “серія”.
      По-друге, там переважно якісь вітання зі святами – це якщо говорити про блог. Автобіографія дійсно детально написана, але це не блог. Автобіографії читати переважно нудно, бо там пишуть якраз “офіційні” речі. Закінчив школу, пішов служити у армію, із армії – в університет, відмінник навчання, комсомолець, etc. Сумніваюся що все так чесно і правильно.
      От я, наприклад, у армію йти не хотів. Написав би про 10 способів “закосити” від армії – то і читачі знайшлися б.
      По-третє, кудись там натиснув, а мені пропонує зареєструватися, аби читати. Тоді це виходить уже не публічний сайт, інформація не для всіх. “З якого дива я маю реєструватися?” – подумає потенційний читач і закриє сторінку (я так і зробив ;))

    • Akceptor Від автора

      Ще кілька слів про “серіали” і сайти. От цей дядько пише “я професійний програміст”. Невже у професійного програміста не дійшли руки зробити нормальний сайт, що він зупинився на сервісі uCoz? Цей сервіс відомий тим, що там роблять сайти переважно школярі і переважно сайти з краденими програмами, порнографією і різного роду лохотрони. Це ще одна з причин поганої відвідуваності: програміст і uCoz – вже дивно.
      Тепер про “серіали”.
      У кожного в житті хоч би раз на тиждень відбувається щось цікаве, про що можна було б написати, якщо вже такий щоденник завів. А програміст на 1С може собі елементарно зробити блог про 1С і описувати там нюанси програмування, або взагалі 1С для новачків розписати. Я би такий блог читав і багато хто би читав. Не всі шукають “мильну оперу”, багато кому треба і інформації. Раз ми вже заговорили про сайти-щоденники, то от яскравий приклад цікавого і корисного щоденника: http://life-trip.ru

  • Ірина

    коли прослуховують мобільний, фонить дуже. А на рахунок цього програміста- погоджуюсь. Щодо блоку- гарна ідея, може, зробимо інженерний якийсь блог

    • Akceptor

      Фонити може і через інші причини, у мене колись був телефон старий, то він після падіння фонив – просто від удару щось зламалося.
      Вам блог із новинами про продукцію взагалі було б корисно, а ще якісь відеоуроки наприклад – для клієнтів дійсних і потенційних.

  • ELECTRIC

    А чому цей блог ще в ефірі? Його з треба закрити, маска ж. Ну і я так зрозумів, це опус про власну проблему при веденні щоденника? 🙂

    • Akceptor

      Якби я закрив блог, то мав би, щоб бути послідовним, кожному в очі сказати все, що думаю про нього. Нічим хорошим це б не закінчилося.
      Щоденник у даному випадку тільки для прикладу (брехня в інтернеті – явище дуже поширене просто), хоча у мене проблема таки є при його веденні (міг би відбрехатися, в принципі, але що з того). Проблема масок і самообману значно глибша – через це і всі проблеми.

      • ELECTRIC

        Сказати в очі можуть всі, просто в кожного різне виховання і правила. Це не брехня. Є лише стереотипи і неписані закони.

        • Akceptor

          >Сказати в очі можуть всі, просто в кожного різне виховання і правила.
          Ой, блін. То, певно я на якійсь іншій планеті живу. Бо у нас тут ніхто тобі в очі правду не скаже, а от позаочі – то всякого наговорять. Спорити не буду, може це у мене таке виховання 🙁

    • Akceptor

      Спробую пояснити чого у моєму розумінні блог і щоденник взагалі різні речі. Я сам щоденники ніколи не вів, але, судячи із стереотипів, які показують у кіно, про які пишуть у книжках і т.п., у щоденник пишуть різні переживання не лише фізичного, але й духовного плану. І фішка у тому, аби писати все чесно і ділитися найпотаємнішими думками. Ти не будеш робити цього у блозі.
      Бо суть щоденника у тому, що його ніхто не читає (хіба що ти сам колись будеш мати бажання, або шпигуни у вікно залізуть і вкрадуть, шукаючи компромат), а блог якраз створено для того, аби його читали. Інформація, викладена в інтернет, хай навіть під сотнею паролів і зашифрована – автоматично стає загальнодоступною. Прикладів море.

      • ELECTRIC

        Блоги якраз і вийшли з тих сопливих щоденникі, саме тому було створено жж, щоб його творець міг ділитися з друзями своїм життям.

        Бачив багато особистих щоденників де люди пишуть в інет щоб вилити душу, просто вони не вказують своїх реальних імен у більшості випадків або закривають доступ.

        Блоги мають багато типів.

        • Akceptor

          Якщо ти не вказуєш особисті дані (а також справжні імена, назви закладів, географічних пунктів, тощо), то це вже не зовсім щоденник. Як засіб самозаспокоєння може і дієва штука, як спосіб бути відвертим хоч би із самим собою – варіант. Але насправді виходить, що у щоденнику цьому ти один, а для всього світу – інший.

        • Akceptor

          >Блоги мають багато типів.
          Я про тематичні блоги не говорю, вони рідко мають особистісне забарвлення, а як мають, то тільки у фаховому плані. Там автор не нитиме, що йому зле, що світ несправедливий і т.п.

  • Василь

    Зверніть увагу, що як тільки в якомусь блозі створюється пост який критикує блоги, цей пост одразу стає популярним і його коментують. Значить з блогосферою справді є проблема. Проблему української блогосфери треба шукати в той час коли почали з’являтися перші українські блоги. Мені здається, що ми неправльно зрозуміли що таке блог і блоги у нас неправильно прижилися…

    • ELECTRIC

      А коли почалася українська блогосфера, можеш сказати? Насправді всі все правильно зрозуміли і нормально розвиваються.

      • Akceptor

        Насправді є така тенденція, як каже Василь: українські блогери люблять писати як все погано і люблять влаштовувати дискусії у таких постах.
        Але особисто я не думаю, що це ненормально або неправильно. Людина – створіння соціальне, та в українців досить популярним є точка зору “моя хата з краю”, яка автоматично відмежовує кожного від соціуму. Також у нас поширене таке явище, як заздрість і зневага до свого сусіда (типу якщо у мене корова здохла, то хай і у сусіда ще й стодола згорить) – це факт.
        Насправді я вважаю, що всі люди такі, а ми просто не соромимося це відкрито показувати.

        • ELECTRIC

          всі таке люблять писати.
          в Україні всі вже блогери, будь-який рагуль напише два слова в лі.ру і каже що блогер, я не заперечую проти нього але той рагуль після тих двох слів більше нічого не пише але всюди ходить і триндить, що блогер.
          а ще я до блогерів тепер відношу всіх хто активно використовує соціалки, пише в твіттер, інстаграмить, тощо.

          Тема досить глибока, широка і багатогранна, готовий її обговорити і відповісти на багато питань, досвіду в цій галузі не бракує, тож запрошую відвідати http://bloggers.lviv.pro а там вже подискутуємо і домовимось проповноцінну конференцію 🙂

    • Akceptor

      В даному випадку блоги я не критикую. Я вже казав, що блоги – тільки один із аспектів проблеми брехні, яка насправді охоплює все життя кожної людини.
      Хоча, не заперечую, є ймовірність, що кожна людина бачить навколо себе тільки віддзеркалення власного світогляду: хороші люди бачать хороше, а погані погане. Тоді, як слушно зауважив Електрик, все нормально. Я просто брехати дуже люблю, то й мені всюди брехня ввижається 🙂

    • Akceptor

      Ця штука бере початок від якраз отих блогів-щоденників (взяти хоча б ЖЖ), де ниття і критика всього навколо – звичайна річ. Це те якраз, про що я кажу: у критиці людина намагається відвести увагу від себе і від того, що причиною проблем є найчастіше вона сама, а не якесь не таке суспільство, держава, тощо. В ЖЖ ця штука ще має іншу сторону – там велика кількість коментарів приводить до того, що пост вилазить у топи і туди стікається ще більше люду, також тролів. Виходить такий лавинний ефект.
      Та крім особистих “щоденників” є купа інших блогів, зокрема професійних, або просто тематичних. Там дискусії подібного плану бувають значно рідше і носять, як правило, вигляд холіварів.

          • Василь

            На мою думку в нас ще не сформувалася блогосфера. На мою думку блогосфера це культура ведення та читання блогів. Це явище коли блоги стають в суспільстві нормою та альтернативним джерелом інформації. Подивися хто коментує у наших блогах? Правильно, інші блогери. Таке враження що крім нас нікому більше ці блоги не потрібні.

            • Akceptor Від автора

              Пересічний громадянин більш охоче коментує за допомогою соціальних мереж. Крім того. зараз у нас така ситуація, що люди просто не вміють і не хочуть писати, часто не мають власної думки фактично.
              І я не впевнений, що за кордоном багато активних коментаторів. Читаю кілька англомовних блогів, там багато коментарів, але коментують люди “в темі”. Особисті блоги коментуватимуть хіба друзі-знайомі, ну або на основі спільних інтересів онлайн-друзі

              • Василь

                Соціальні мережі забирають більшість трафіку, це ще одна причина того що блогосфера вже може ніколи не виникнути. Блоги просто стануть однією із ланок розвитку інтернету. Наприклад, колись були в моді персональні статичні домашні сторінки яких зара вже майже не зустрінеш.

    • Akceptor Від автора

      Я про особисті блоги, де автори пише свою думку на рахунок чогось. Тільки от думка ця переважно не своя, а адаптована під реалії

      • molinski

        Тоді інакше і бути не може. М’ясо у солоній воді стає солоним.
        Можливо у сучасному світі і є генії, філософи, чи люди, які народжують думку. Та вони затьмарюються Джобсами, Дуровими, Гагами, Поплавськими і т.д. і т.п. – розчиняються.
        А щодо основи – такий зараз час, постмодерну. Ми вже народжені на горі трупів різних вчень, релігій, теорій, фактів. Єдине що залишається робити – обрати собі цікаву і розвивати. Або з не цікаву і критикувати. Маски, блоги, це лише методи.