Особливості національного дистанційного навчання


Особливості національного дистанційного навчання

Особливості національного дистанційного навчання

Стрімкий розвиток технологій зробив можливою взаємодію людей, що знаходяться у різних кінцях світу, тому не використати такі можливості для забезпечення обміну знаннями було б просто безглуздо. Тож провідні світові ВНЗ чимало зусиль докладають для того, аби їх студенти могли навчатися, не виходячи з дому, або перебуваючи десь у мандрівці, навіть за межами країни. Переваги дистанційного навчання настільки очевидні, що його впровадженням зацікавилися і українські “виші”, як завжди із певними поправками на менталітет.

Я маю щастя бути досить близьким до дистанційного навчання, оскільки значною мірою причетний до впровадження його у  ІФНТУНГ, тому про проблеми знаю не із чуток. А проблем зараз у дистанційного навчання досить багато, про багато з них можна почитати в інтернеті (наприклад проблеми технічного і методичного забезпечення), я ж стикаюся переважно із “людським фактором”.

Наприклад, організація лабораторних робіт із технічних дисциплін. Очевидно, що в традиційному навчанні студенти мають доступ до лабораторії з сяким-таким приладдям, на якому вони і проводять передбачені навчальним планом експерименти. У випадку дистанційного навчання такі лабораторії доводиться імітувати програмно. Ми реалізували декілька пілотних робіт на Java і запропонували всім бажаючим допомогу у розробці їх віртуальних стендів. Реакція була очікуваною: ми не програмісти, нічого такого робити не вміємо і вчитися не будемо. Це не наша робота.З такими аргументами я міг би й погодитися, та зауважу, що також не є програмістом і справи із Java раніше не мав. Найняти кваліфікованого кодера університет може і міг би, але ж значно простіше просто видати наказ і сказати: “робіть як хочете – ми перевіримо”. З іншого боку, навіть найкваліфікованіший програміст не зможе самостійно розібратися із нюансами роботи лабораторних стендів, йому потрібно мати детальне ТЗ, складання якого якраз у компетенції працівників відповідних кафедр. Натомість їм просто чхати.

Ми пішли іншим шляхом і запропонували реалізувати віртуальні лабораторії на базі мови програмування, доступної навіть для дітей: LabVIEW (може чули, на схожих принципах базується програмування роботів із LEGO MindStorms). Тридцятиденної тріал-версії досить аби написати декілька симпатичних програмок (у нас з цим потрохи пораються навіть студенти), та для серйозної роботи треба купити ліцензію, вартість якої для базового комплекту складає 1800 у.о. Великі гроші для однієї людини, але крапля для національного університету (до того ж університет завжди може пошукати спонсора, укласти якісь угоди із розробниками LabVIEW, компанією National Instruments, яка має представництво і в Києві.

Та начальство просто хоче віддати наказ – а там розгрібайтеся самі. А люди, які мали б виконувати конкретну роботу прикриваються тим, що не володіють навичками спілкування з ПЕОМ і заледве набирати текст у MS Word (причому про форматування вони не в курсі, текст вирівнюють пробілами і все таке). І це не просто люди із вищою освітою, а кандидати наук як мінімум.

Далі є ще одна не менш важлива проблема, пов’язана із хабарництвом та різного роду нечесними студентами, та про неї якось іншим разом

 

Почитайте ще оце:

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *