Не переживай. Все добре


Я збрехав… Насправді не все добре. Ба більше, насправді нічого доброго взагалі немає. Збрехав. Хоч сам розпинався про правду і довіру. Ще вчора розпинався, а сьогодні уже бреше. Отакі всі люди. Всі. Змирися.

А, може, то просто не всім людям варто казати правду? Або не всім людям варто казати всю правду? Може я просто вибрав неправильний час, неправильне місце, не ту людину? Ну не розуміюся я в людях – гребу всіх під один гребінь. Всіх жінок, всіх людей, всіх. А правду либонь не кожному дано зрозуміти; не дано прийняти.

А ще не всі готові ділитися щастям. Та що там ділитися, якщо краще вже навіть власне горе зробити горем на всіх. Мені зле? То хай і іншим буде зле. Нехай всі страждають! Хай мордуються! Мені ж так погано…

Окей, люба, тішся. Насолоджуйся: сьогодні все буде по-твоєму. Саме так, як ти того хочеш. Я не піду нікуди без тебе!

З тобою, правда, теж не піду. Я не забув вчорашній день. Пробачив був, але забути не зміг – замало часу пройшло, всього одна ніч. А сьогодні знов усе повторюється. Так само, як вчора. Так само, як десятки разів до того. Десятки разів, які я пробачити зміг і забути встиг.

А щастя ж було так близько, правда?

Близько, але недосяжно.

Зараз все повернеться на круги своя. Все буде як завжди. Welcome to real life!

От тільки я так більше не хочу, не можу, не буду.

Я думав, що можна казати правду всім. Дурня. Судити про всіх за одним прикладом це навіть ненауково.

Я не можу мати друзів. Це несправедливо по відношенню до тебе. У тебе ж друзів нема. Чого б це, цікаво? Я от знаю чому їх нема у мене. Бо в мене можуть бути тільки собутильники. Люди, з якими я бухаю і проводжу час за чаркою. Напиваюся в сраку і приходжу додому не пам’ятаючи себе.

Таким я тобі подобаюся. Ще б пак. Таким я не думаю ні про що, мене не хвилюють проблеми і переживання. Я просто живий робот і з інтелектом на рівні сучасних роботів. Просто машина, яка приходить на автопілоті і відрубується – роби зі мною що захочеш.

Оце твоє щастя?

Ну то на, маєш! Сьогодні я знову буду бездушним безмовним роботом. Навіть раніше, ніж до вечора. Цілий день щастя для тебе!

І більше ти не почуєш від мене правди. Відтепер я казатиму правду лиш тим, хто на неї точно заслуговує. Тим, кому я можу довіряти не менш як на 101%. Більше ніякої віри у людей, у здоровий глузд і переможну силу кохання. В дупу те кохання взагалі, ми вже дорослі і прекрасно розуміємо хто чого від кого хоче. Ми розуміємо наші мотиви.

Ми розуміли їх з самого початку, мабуть, просто прикидалися. Прикидалися, але прийняли правила гри.

Я хотів змінити правила, зробити гру чесною. Перестати грати хотів. Але яка може бути чесність там, де є ти і є всі інші? Хто не з нами, той проти нас. Довкола самі вороги, так? Так. Тільки от ворожнеча, як і сварка – справа для двох. Це не кохання, тут мусить бути взаємність.

Тепер ти спатимеш спокійно. Я проводитиму час із тобою і ти ніколи не дізнаєшся про що я думаю. Наприклад цього ти теж ніколи не прочитаєш. Бо тут правда, а ти хочеш казочки. Буде казочка, буде. Обіцяю.

Тільки от і в казочках не завжди щасливий кінець. Одного дня тебе чекатиме не надто приємний сюрприз 😉

Почитайте ще оце: