Не хочу бути патріотом 51


Не хочу бути патріотом

Не хочу бути патріотом

Є така штука як патріотизм, особливо чомусь актуальна в Україні. Прикол у тому, що в нас дуже древній народ, древня культура і т.п., але нормальної незалежної держави толком у нас не було. Звідси і патріотизм, любов до України аж така, що багато хто готовий заради неї пожертвувати своїм життям. Все це дуже мило, у багатьох народів теж таке є, але наш патріотизм – особливий. І от чому.
Наш патріотизм особливий, бо про нього частенько згадують у контексті:

– Блін, задовбало! Треба виїжджати закордон, бо життя нема у цій довбаній Україні!
– Та ти що, чувак! Як ти можеш їхати працювати на буржуїв, коли тут така біда? Ти що, не патріот???

І знаєте що? З цим місцями можна погодитися: нам дійсно треба намагатися підняти з колін свої державу, а не їхати мити задниці італійським пенсіонерам. Та з іншого боку давайте відкриємо очі і глянемо довкола. Давайте подивимося у якій країні ми живемо.
Знаєте, я ще можу зрозуміти чому на сході України розмовляють російською. Більш того, я навіть сам готовий спілкуватися з російськомовними людьми їх рідною мовою, поважати її і все таке (ага, верх толерантності). Але повернемося до Франика, Львова, Тернополя; повернемося до нас на захід – дедалі частіше російську мову можна почути і тут. Причому проблему мови все більше роздувають саме російськомовні громадяни, яким усюди ввижаються утиски; причому кількість таких громадян постійно зростає і дуже скоро навіть на вулицях колиски “западенщини” звучатиме сугубо “ісконно русскій”. А мені що порадите робити? Переучуватися?
Якщо так піде, то українською я скоро зможу говорити виключно у себе вдома, та й то дітей доведеться вчити спочатку російської, аби вони розуміли що їм кажуть у садку, школі, універі. А якщо ви не зможете спілкуватися рідною мовою на своїй батьківщині, то чим, скажіть, ця батьківщина краща за якісь Штати чи Португалію? Тим, що в нас мізерні зарплати і чесно жити людині практично нереально? Чи тим, що у нас людям чхати на закон а правоохоронцям на права?
З іншого боку, не можу я зрозуміти і “патріотизм” тих осіб, що закликають “бити москалів”, ненавидіти чорношкірих, азіатів, всяких інших приїжджих. Всі ці емігранти Богу духу не винні, бо ж вони приїхали до нашої країни лише тому, що мали таку можливість. Якби наша держава не відносилася до своїх громадян як до останнього бидла, вони не шукали б щастя за кордоном; якби потрапити сюди було не так просто, то й емігрантів було б не так багато. Чи не так?
То скажіть мені, панове патріоти, нащо сидіти у цій Богом забутій країні, яка сама забула власну мову, власну історію перекроює в угоду політикам і сусідам, якій начхати на власний Народ? Бути патріотом чого тут? Та в тій самій Канаді українська діаспора має більше можливостей розвивати національний дух і національну культуру, аніж ми з вами отут, в її колисці.

Почитайте ще оце:


Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

51 thoughts on “Не хочу бути патріотом

  • Ярослав

    Відповідь патріота:
    А ніхто і не говорив, що буде легко.
    Перша заповідь Декалогу Українського Націоналіста: “Здобудеш Українську Державу або згинеш в боротьбі за неї”.
    Це те, заради чого треба жити. Звичайно в тій самій Канаді буде легше жити, виховувати дітей і розвиватися, але втративши зараз ці малесенькі елементи своєї держави і виїхавши за кордон, ми знов будемо нацією без держави(це у кращому випадку, а в гіршому наша нація змішається з інородцями і її не буде впринципі). Але якщо нація лишиться без держави, то тинятимемось по світу усвідомлюючи лиш те, що боротьба на цьому не завершилась і спарву змушені будуть продовжити наші нащадки і наврятче їм буде легше це зробити…

    • Akceptor Від автора

      Чувак, але ж державу ми здобули. Не пригадуєш років 20 назад було все: і Конституція, і Жовто-Блакитні прапори, і патріотизм…
      Наші діди за це боролися і наші діди за це померли, як і каже ота заповідь.
      І де воно все?
      Було просто боротися за незалежність, коли у нас були вороги довкола, хай навіть з усіх боків. Але зараз незалежність проміняли, проміняли ми самі і проміняли на пусте місце. Тепер вороги не довкола, а всередині; тепер держава ворог своїй нації, ворог своєму народу.
      Ти кажеш, що за кордоном ми будемо нацією без держави, але тут ми скоро будемо державою без нації. Що гірше?

  • mr.psiho

    Не бачу ідеї цього поста. Подібні слова говорять багато хто, але всі вони звучать однаково вбого, бо схожі на скиглення.

    Так, очевидно що із зовнішнім ворогом українцям боротись легше і звичніше – ось він, явний. Але настає час побороти внутрішнього – останні 20 років цей час. Щоб побороти внутрішнього треба набагато більше сил, часу, терпіння і знань. Якщо відчуваєш, що на заході, хай як дивно це звучить, ти ефективніше боротимешся з ним – то їдь. Які проблеми? Багато людей повертаються звідти “світу побачивши” і знають як воно має бути. І прагнуть цих змін. Інші – отримують цей досвід і знання тут. Але і ті і ті однаково приймають участь у “революціях” саме з цих патріотичних почуттів. Бо навіщо ж іще??

    • Akceptor Від автора

      Про які ще революції мова? Де їх прояви? Де їх наслідки? Я хоч телевізор і не дивлюся як правило, але бачив, наприклад, як у Франції протестують проти підняття пенсійного віку на пару років (а, повір, у Франції пенсіонер отримує далеко не такі копійки і не думає як йому з голоду не померти); бачив як народ виходить на вулиці, щоб захистити свої права.
      А що в нас? Підняли пенсійний вік – всі сидять тихо, підняли ціни – народ мовчить, почали страйк проти податкового кодексу – так просто влада заборонила проводити страйки на Майдані.
      Пригадую протести проти отого, хай йому добре буде, Табачника. Але Табачник відмовився йти у відставку і протести стихли. І це той народ, що готовий віддати все за свободу? Не смішіть мене!

      Тепер про скиглення і внутрішнього ворога.
      Який відсоток російської мови на вулицях у Тернополі (давненько там не був, тому не можу зараз нічого сказати)? Бо у Франику вже до 50 дотягує, причому навіть у прилеглих селах російською говорять. З цим що робити? Але давай скажи конкретно, бо “прагнення змін” мені якоь абстрактно звучить. Нехай цей пост – ниття, скиглення і так далі, але це просто від банальної неспроможності щось змінити. Бо, якщо говорити про внутрішнього ворога, то тепер українці – самі собі вороги.

  • Ярослав

    2mr.psiho:
    Говорилось не про можливості в зміні тут і за кордоном. Якщо ти їдеш за кордон щоб продовжити свою справу, то ти залишаєшся патріотом. Бандера і Коновалець теж не в Україні жили.
    2Akceptor:
    Державу ми здобули 20 років назад, а втратили з моменту видачі ядерної зброї(хоча початок тієї втрати був зразу після отримання, коли державу ми здобули, а керівництво лишили).
    Про державу без нації не погоджусь. Якщо не боротись за зміни, ми скоріше втратимо і державу і націю.
    Принцип інформаційної війни: “Початок інформаційної війни визначити неможливо, що надає перевагу агресору над жертвою. Але усвідомлення жертвою ведення проти неї інформаційної війни переваги агресора перетворює в переваги жертви”.
    Нажаль тільки коли цим жертвам говориш, що проти них ведеться війна, то вони тебе сприймають божевільним.
    Війна за розум майже програна. Я думаю вам як працівнику освіти це краще за мене видно, але не всі покищо отупіли, думаю що це також зрозуміло.

    • Akceptor Від автора

      Тут така штука просто: отупіли не всі, але зараз мова вже не йде про людей, яким 20-30 років і які ще можуть щось думати і щось робити; зараз мова дуже часто йде ще про дітей, які нічого не розуміють і говорять російською, бо їх батьки говорять російською, телевізор говорить російською, комікси і всякі дитячі казки російською. Чи цьому хтось конкретно винен?
      Це навіть не війна, яка ведеться кимось проти когось, а більше схоже на биття дурної дитини головою об стінку.
      А б’ємся ми об стінку 20 років уже, бо не лише не змінили владу одразу після здобуття незалежності, але й не змінили її і на наступних виборах, і ще на наступних, і ще, і ще… І не думаю, що скоро змінимо, бо політикою Віктора Федоровича задоволених ніби й нема, а от протестів всеодно не видно.
      І віддали ми не лише ядерну зброю, але купу інших речей, про які чогось ніхто не згадує.

  • dmytrivna

    Мовна проблема не є основною проблемою нашого суспільства(я, наприклад, живу на пвденному сході України і спілкуюся українською, хоча моє оточення не є виключно українським…) Проблема, на мій погляд, в тім, що у нас відсутня правова культура, до цього часу діє “дикий” перерозподіл суспільної власності. В тій же Канаді чи Португалії закон ОДИН і для ВСІХ: і для “верхів”, і для “низів”. В нашій країні 450 депутатів пишуть закони “під себе”, беруть позички у МВФ для себе(а розраховується – народ!). Чого народ ммовчить? – бо НІКОЛИ не жив у ВЛАСНІЙ державі(здебільшого в різних імперіях) і відсутнє усвідомлення, що блага не даються “згори”, їх треба відстоювати(як у тій же Франціїї чи Греціїї)

    • Akceptor Від автора

      Згоден, не є основною.
      Але проблемою є, вірніше, буде, якщо приймуть закон про двомовність.
      Особисто я володію російською дуже непогано (хоч це і нескромно, але готовий посперечатися, що краще за багатьох росіян приблизно мого віку, які надто захоплюються різного роду “олбанскім язигом”), але мовне питання потрохи стає для мене принциповим, бо вже стикаюся із тим, що української дехто не розуміє (або вдає, що не розуміє).
      А мовне питання ще й тому ключове, що мова – одна з найбільш актуальних проблем коли треба посварити українців із заходу та сходу між собою. До мови завжди апелюють, щоб зробити нас ворогами самим собі, а потім продовжувати ділити нашу країну

    • Akceptor Від автора

      Наприклад?
      Дітям не можна показати своїм прикладом, бо вони недостатньо розуміють ще і більше ведуться на постійно повторювані речі з мас-медіа. А батьки при сучасному стані економіки просто не мають на дітей часу.
      До того ж, ти трохи кривиш душею, коли говориш про всі ці речі, бо подивися на випадкову вибірку студентів (типу, майбутнє нації і держави) і прикинь, що така сама статистика в Україні у цілому. Хоча насправді ще гірша.

  • mr.psiho

    Написане дуже вже схоже на “не заслуговує така держава (та її народ) на такого патріота як я”. Але причому тут особисте почуття патріотизму до того, наскільки недолуго його розуміють інші?

    У кінці допису запитання про те навіщо сидіти у цій країні? До чого воно? Це намагання виправдати бажання виїхати за кордон? Але тут нічого виправдовуватись: хочеться – їдь. Тим більше, за кордоном теж можна підтримувати українське, бути патріотом. Якщо є на те бажання.

    То чому ж автор не хоче бути патріотом? Бо це “заїжджене”? Яка конкретна причина?

    П.С. Щодо прояву революцій і т.д. Ми ще молоде суспільство у цьому плані. Значить, ще не доросли до того, щоб захищати свої економічні свободи на такому рівні як французи. Але це ж не означає, що не зможемо.
    Із засиллям рос. так само. Свідомість не далекого СРСРівського минулого ще присутня. Впевнений, що майже кожен скаже що і його батьки люблять подивитися радянські фільми і позітхати як тоді було класно. Пропаганда велика сила. Не варто думати, що все мало розвіятись в одну мить.

    • Akceptor Від автора

      Насамперед, справа у тому, що поняттям патріотизму у нашій країні спекулюють, так само, як і іншими красивими словами типу “демократія”, “справедливість”, тощо. І тому як патріоти частенько сприймаються люди, які носять вишиванки і всюди кричать як вони люблять Україну, які москалі погані і як нам треба до Європи. Мене від цього нудить, бо такі люди, знов-таки як правило, якраз нічого не роблять.
      А стосовно виправдань і еміграції, то тут справді нема чого виправдовуватися, принаймні, нема чого виправдовуватися саме патріотичними міркуваннями, бо мені простіше було б сказати “емігрую, аби не здохнути з голоду”.
      П.С.
      Стосовно революцій.
      Чому люди масово вийшли на Майдан коли на минулих виборах стояло питання В.А. проти В.Ф. і чому не так масово виходять коли стоять питання, що стосуються виживання цих самих людей? Моя думка така: вся справа у відсутності толкового лідера. У Майдану був лідер, але цей лідер виявився таким “паріотом”, про яких я отут пишу.
      І хоч ти маєш рацію, що ностальгія за СРСР у старшого покоління все ще дуже сильна, але у молодого покоління такої ностальгії нема. А є байдужість.

  • Ярослав

    Це переливання з пустого в порожнє. Тут можна поговорити про конкретні речі, але не про підміну різних понять. Деякі терміни настільки багатозначні, що ними оперувати не варто.

    • Akceptor Від автора

      А хіба не це – основна робота всіх політиків окрім розподілу бабла?
      А якщо вже говорити про конкретні поняття, то може перелічиш чого ж добилася Україна за 20 років у плані незалежності?

  • mr.psiho

    Закликів втікати немає – і я такого не писав. Але є у пості запитання “навіщо лишатись у цій країні?”.

    Згідний з тобою, таких “крикунів” повно. Але це не значить, що патріот – це вже “стид і срам” якийсь. Хочу наголосити на тому, що не потрібно заперечувати і відкидати, а треба міняти на краще, створювати нове. Так само з “патріотом”. Заголовок твого поста ефектний, але що він несе позитивного? Нічого. Типу ще одного розчарування пост.
    Краще б пояснив свою думку, сказав так: “я патріот і ось що я під цим розумію …, ось до чого треба прагнути …”. І коментатори краще б свою енергію направили на створення, а не з”ясування. 😉

    п.с. Вірно, лідера немає. А ще люди трохи ліниві і не мають почуття єдності. Оте українське “моя хата скраю”.

    • Akceptor Від автора

      Не просто хата скраю, а “два українці – три гетьмани” (так само є таке прислів’я і якраз десь три “гетьмани” і були, скажімо, під час відомого на весь світ помаранчевого Майдану).

      Насправді ж тут питань значно більше виникає, аніж здається. Чи обов’язково треба бути патріотом своєї держави, щоб приносити їй користь, чи досить просто бути законослухняним громадянином, працювати, займатися тим, чим умієш. Нормальній державі всеодно буде користь: від податків, від якісного продукту, що його виробляють громадяни.
      Чому я підіймаю питання мови: через якісь патріотичні почуття, чи мені просто комфортно розмовляти українською? І чи обов’язково розмовляти українською і бути українцем для того, аби вважатися патріотом України?
      Чи може вважати себе патріотом людина, яка дає чи бере хабарі?
      Купа питань, на які я відповіді на всі 100% дати не можу.

  • mr.psiho

    Я думаю, що бути патріотом держави це дещо інше ніж бути патріотом України, приміром. Однозначно порівнювати не можна. Можна бути патріотом правової країни, а можна бути патріотом української держави. Думаю, ти зрозумів про що я.

    Щодо інших запитань – як завжди, істина десь посередині. Я розумію, що легше мати чорне і мати біле. Тоді все значно легше. Але у житті ми маємо купу відтінків між білим та чорним і, часто, самі повинні визначитись який відтінок у тій чи іншій ситуації. Ну наприклад, десь на Луганщині, серед 100% російськомовного населення одна людина, що говорить українською вже може вважатись патріотом України. Така моя думка. Навпаки, на Тернопільщині чи Львівщині чи Івано-Франківщині цього сто відсотків замало!

    Одна розумна, принаймі, я так вважаю, людина в неті якось сказала, що національною “хворобою” українців є балабольство. І я згідний з цим твердженням! Отож, якщо хтось надто вже наголошує на своєму патріотизмі (простіше кажучи – вихваляється), то це точно не патріот. Як кажуть, герою не потрібно пояснювати щось комусь, він просто знає свою роботу.

  • ticapac

    Я нехочу нікого образити,але що з того вашого патріотизму? всі тільки й кажуть як люблють Україну, обзивають владу… але це тільки слова! з них діла небуде, кажете ще молоді ще щоб права відстоювати!? а коли дозріємо? коли все в щень рознесуть? у моєму місті був один з найбільших цукрових заводів срср, але знесли! і так всюди! за ці 20 років ми тільки деградуємо… чи може хтось тут прогрес бачить? у чому? у тому що присвятили 2011 науці, і тут же скоротили бюджет на освіту на 1.6млрд? мова? моя думка що має бути одна офіційна… а кожен може говорити якою забажає, його право… посидимо.. потерпимо ще 20 років, що з країне стане? я розусію тих хто при першій можливості тікає з країни.. можливо та людина теж україну любить, але бачить що усе руцнується і ніхто нічого не робить із цим…

    • Akceptor Від автора

      Тут прикол не в тому, що втікають з країни, бо гроші, зароблені за кордоном, потім всеодно в Україну йдуть. Тут прикол у тому, що в Україні жити і працювати практично нереально стає

  • ticapac

    Я повністю погоджуюсь, процювати хоч і є де, але із такими заробітніми платами у 800-900грн, і хлібом по6 гривень, нормально жити не будеш, хоча, потрібно ррозуміти, що усі виїхати за кордон не зуміють, і ІМХО, з чсасом це стане значно важче…….

    • Akceptor Від автора

      Факт. Причому багато хто не може знайти і таку роботу, а для виїзду за кордон потрібні як мінімум гроші на квитки та документи.
      А ми потім ще дивуємося чому стільки українок потрапляють у різного роду секс рабство і т.п.

  • Вячеслав

    Какое отношение имеет название вашей темы к “проблеме” Русского языка??????

    “Не хочу бути патріотом” – нет проблем едь куда сам пожелаешь и делай что сам пожилаешь никто никого не заставляет.

    Прошу пробачення Великий Заподно Украинский патриот! за то что пол страны разговаривает по русски.

    Я лично в этом проблемы не вижу!

    • Akceptor Від автора

      Я не вижу проблемы в том, что полстраны разговаривает на русском. Я вижу проблему в том, что некоторые хотят заставить ВСЮ страну разговаривать на этом языке.
      Меня не устраивает тот факт, что закрывают украинские школы, которых в некоторых регионах и без того мало.
      Меня не устраивает тот факт, что любое упоминание о проблеме языка сводится к репликам, которые Вы, уважаемый, сейчас продемонстрировали.
      Меня не устраевает тот факт, что я могу разговаривать на русском с русскоязычными, а вот они как-то дружно не понимают украинского, хотя всю жизнь живут в Украине.
      Меня не устаривает тот факт. что чиновники не владеют государственным языком. Более того, некоторые его открыто презирают.
      И вариант “не устраивает – у@#ывай” меня тоже не устраивает.

  • György Klepárj

    как поднять страну с колен, я не знаю… платить налоги – значит безвозмездно инвестировать в чиновников… как в песне “мракобесие и джаз, не поверишь – всё украдено до нас”
    я вижу один выход – просто защищаться от государства всеми возможными способами

    • Akceptor Від автора

      А “всеми возможными способами” это как? Как отдельно взятый человек может что-то изменить?
      Можно, конечно, всю жизнь прятаться, не платить налоги и т.д., но это не решение проблемы.

  • Мирослав

    До mr.psiho: Ви пишете “Так, очевидно що із зовнішнім ворогом українцям боротись легше і звичніше – ось він, явний. Але настає час побороти внутрішнього – останні 20 років цей час”.
    Думаю нам треба більше зміцнювати державу на рівні економіки і духовності, аніж боротися із внутрішнім ворогом. Бо шанс побороти внутрішнього ворога є тоді, коли станемо сильними матеріально і духовно. А ще мені подобається тактика ненасильницької боротьби за незалежність, яку успішно використав Ганді проти Англії. http://en.wikipedia.org/wiki/Satyagraha, http://visionary.management.com.ua/government/mahatma-gandhi таку тактику можна скоріше назвати інформаційною війною, і ми можемо її застосовувати. Що скажете?

      • Мирослав Шульга

        мислити “у нас нема лідера як Ганді” = мислити обмежуючими переконаннями, таке мислення приводить до невдачі. Успішним людям притаманно мислити можливостями. Приклад мислення можливостями: “ми можемо виховати лідера як Ганді”. Навіть “ми можемо вимолити лідера як Ганді”.

        • Akceptor Від автора

          Ти у це віриш? Подивися на тих, хто зараз при владі: хіба їм властива самопожертва заради якоїсь ідеї? Хіба їх цікавить щось, окрім урвати якнайбільше за будь-який кошт? Хіба вони сприймають народ інакше, як тупе стадо овець? Хто може бути альтернативою: екс-президент/бджоляр чи омріяна багатьма як панацея Леді-Ю? Та їх цікавить те ж саме, їм чхати на народ і його проблеми.
          Виховати лідера як Ганді? Найгірше те, що більше половини народу не хочуть бачити іншого лідера, вони підтримували, підтримують і далі підтримуватимуть оцих безсовісних бандюків. Що запропонує їм твій лідер, правду (що нам треба затягнути паски і, може, через 50 років наші внуки житимуть нормально, що багатьом доведеться жити впроголодь і вмерти заради майбутнього)? І хто захочу слухати таку правду, якщо інші обіцяють покращення життя вже сьогодні? Гадаєш, хтось підтримає лідера, який не обіцятиме золоті гори?
          Ми можемо вимолити лідера. Але для початку нам би вимолити трохи розуму для себе, аби зрозуміти – халяви немає, за все доводиться платити, за все треба боротися. Чи готовий наш народ до такого лідера?
          Подивися, як гноблять простих людей і послухай як вони мовчать. З голоду помиратимуть, але будуть мовчати. Де той лідер, що може зібрати майдани і змусити народ підвестися з колін? Де той лідер, якому повірять люди, котрих вже неодноразово обдурили?

          • Мирослав Шульга

            То правда, нажаль більшість навіть проукраїнських сучасних політиків думають тільки про свої інтереси. Вони не здатні жертвувати чимось ради свого народу. Ганді ж служив своїй країні, а не собі, бо був не тільки політиком. Він був духовним практиком, практикував намасмарану (безперестанне повторювання імені Бога, щось подібне до практики умного дєланія в православному ісихазмі). Коли його застрелили, він встиг вимовити ім’я Бога. Думаю його успіх значною мірою базувався на самопожертві. Така людина передає свій внутрішній стан іншим невербально, не тільки словами. І якщо в Індії з’явився такий Ганді, який переконав всю країну прийняти його тактику, то і в Україні теоретично хоча б можлива поява українського Ганді. Який не тільки скаже людям правду про те, що “нам треба затягнути паски і, може, через 50 років наші внуки житимуть нормально”, але й зможе передати людям частину свого внутрішнього стану самопожертви, чого не можуть зробити сучасні політики, бо у них цього стану нема. Я не вірю, що це обов’язково станеться, я реаліст, але не песиміст. Я знаю, що це можливо. І роблю все, що можу для цього.

            • Akceptor Від автора

              Може, колись дійсно прийде така людина і я дійсно хочу, аби така людина прийшла. Та, боюсь, до цього я не доживу, як і ніхто із тих, хто нині живе в Україні.
              Я теж реаліст, і тому так кажу.
              Бо я бачив, як люди продавали свій голос на виборах (в принципі, ті вибори може й не могли нічого змінити, та все ж таки) за копійки, бо ті копійки давали зараз. І таких людей дуже багато.
              Усі засуджують хабарництво, але дають хабарі, усі ненавидять владу, але мовчать і нічого не роблять, аби її змінити. Оце реальність.

    • mr.psiho

      Мирослав, під “внутрішнім ворогом” ворогом я мав на увазі наше скиглення, ледачість у відстоюванні власних прав, балабольство. Не поборовши це ми ніяк не зміцнимо економіку. Бо в Україні не те що немає лідера, який здатен розпочати позитивні зміни, а немає тих хто цього лідера здатен вибрати. проблема не з виборною особою, а з виборцями…

      • Мирослав Шульга

        Так, але можна вибрати мислення, націлене на результат, а не на проблему. Наприклад, люди, які критикували братів Райт, мали мислення, націлене на проблему: літак не полетить, бо важчий ніж повітря. Браття Райт мали мислення, націлене на результат: як зробити так, щоб літак, який важчий ніж повітря, полетів. І вони створили такий літак.
        Ще один яскравий приклад, історія Лєха Станіславського, який зумів утекти із нацистського концтабору. У той час,коли навколо усі говорили, що втекти неможливо, Лєх постійно задавав іншим і собі тільки одне запитання: як мені втекти? Він мав мислення, орієнтоване на результат. Інші мали мислення, націлене на проблему. Одного разу він побачив, як фашисти закидають на вантажівку трупи для того, що вивезти за табір. Вечором він пробрався у вантажівку і сховався там, прикидаючись мертвим. Фашисти вивезли його за табір і викинули у велику яму разом із трупами. Так він здійснив майже неможливе – утік із концтабору, тому що його мислення було на результат.
        Тому можна мислити так: як в Україні сформувати таких виборців, які виберуть достойного лідера.

  • Мирослав Шульга

    До Akceptor: На все воля Божа. Та якщо ми якісно живемо і підтримуємо усе, що добре для України, то тим вже багато робимо для держави. Це для мене поки що найкращий патріотизм.

        • Akceptor Від автора

          Я також не схвалюю насилля, але чомусь мені здається, що методи Ганді в Україні не спрацюють. Досить лише на нашу історію глянути

          • Мирослав Шульга

            Так, у Індії в часи Ганді була інша ситуація. Та щось у методі Ганді є. Він мені нагадує “внутрішні” стилі східних єдиноборств, де не луплять просто кулаком, а використовують силу противника. Як у дзю-до чи айкідо.

  • AstaRoth

    Випадково зайшов сюди-привітати Акцептора з Днем ​​Народження. З приводу статті: напишу як раз російською:
    странное определение “патриотизм по украински” – в большинстве нормальных стран, патриот -это человек, который горой стоит за свою родину и все делает для того, чтоб она развивалась, при этом во главу угла ставится именно стремление сделать страну лучше. На Украине же все как всегда: самый простой способ патриотизма – это ругать всех и вся: поганые фашисты, коммунисты, буржуи, москали, евреи – понаехали, гнобят нас, мешают жить, говорят на русском, голодом нас морят…Вот как только ты начинаешь говорить эти слова – ты сразу Патриот! При этом ты бухаешь, мусоришь на улице, пожилому человеку места не уступишь, материшься – причем на чистом русском языке, с привеликим удовольствием ты даешь хабаря – в больнице,в институте, гаишнику и т.д. Браво! Ты настоящий Патриот!
    Настоящий патриот-тот кто сам делает свою страну лучше. Своим примером показывает. И тот, кто знает свою историю. Кто-то ее знает? “Были древние могучие Украницы, потом пришли татары с ляхам, потом их захватили москали, потом их захватили коммунисты и морили голодом, далее началась независимость и тут уже началась счастливая жизнь” -это история? Это профанация, пустышка, которой мозги молодежи забили дабы оболванить, кстати, поиск внешних врагов – основное проявление комплексов маленького человечка. Надо любить свою страну, знать свою историю -а она не такая уж и плохая. Почему в Украине очень многие говорят на русском, а например в США нет? Да потому что это очень просто: США и Россия никогда одной страной не были, а Россия и Украина были. Это прошлое – и там гораздо больше хороших моментов, как раз благодаря России Украина имеет сейчас и государственность и огромную территорию и некую промышленную базу… Это здорово. Нужно помнить это и быть благодарными. А русский язык -это то что осталось в наследство – просто так ничего не бывает, страны жили вместе -народы ассимилировали и т.д. Что нужно делать? Меньше лясы точить и болтать. Поднимать культуру нужно, изучать историю, учиться по настоящему любить свою страну, если даже русский живет на Украине – если он любит Украину, делает все для ее блага-какая разница на каком языке он говорит? пусть сам выбирает. Главное чтоб люди знали на какой земле они живут, откуда пошел украинский язык, вообще народ откуда взялся и т.д. Если человек будет настоящим патриотом – рано или поздно он или его дети перейдут на украинский. Нет – не в языке дело, совсем не в нем. Вот если честно: на данный момент какая самая актуальная проблема? Да нищая страна, богатая, но нищая. Это напоминает Повесть о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем, дак вот- пока они ссориться будут – их удобнее всего доить. Лично я не вижу на ближайшее время никаких позитивных перспектив. Народ деградирует на глазах.Ко власти приходят люди, которым почему-то не думают ни о настоящем ни о будущем независимо от лозунгов. И тут есть прямая зависимость: чем сильнее деградирует народ-тем больше проходимцев у руля страны. Наверное, пока не окажется у власти некий одиозный фанатик-патриот типа Петра Первого, который только в путь бороды рубил, то ничего не изменится. Реально не изменится. Если даже вся страна резко заговорит на украинском – ничего не изменится, или наоборот: если мы сейчас все заговорим на русском или английском или иврите…ничего не изменится….

    • Akceptor Від автора

      За привітання дякую 🙂

      По поводу статьи, то такое определение “патриотизма”, как ты тут описал, действительно имеет место, причем не только в Украине, то и в той же РФ. Только я бы назвал это не патриотизмом, а ксенофобией. И тут и там “коренные” орут что у них отбирают рабочие места, культурное достояние и т.п., но сами не хотят ни работать, ни это достояние приумножать. Только сидели бы по кафешкам и смотрели “ящик”.
      Но вот касательно второй половины в корне не согласен. Типичная позиция русских как раз и состоит в том, что Россия дала Украине все, а мы такие вот неблагодарные теперь воруем газ.
      Не стоит забывать, что промышленность – это наследие СССР, но никак не России (которая до Союза постоянно видела Украину не иначе как Малороссию, а после разсала СССР и сама оказаласть в той же заднице, что и мы).
      И как раз позиция руссофилов в том, что они – “старшый брат” (видимо, не в курсе о том, что такое Киевская Русь).
      Если человек говорит на русском, английском, китайском – это его дело. Я буду стараться общаться с ним на его языке (хотя с китайским не получится). Но если он говорит на русском в Украине – он не должен ТРЕБОВАТЬ от меня того же. А сейчас во многих случаях так и происходит.
      У руля и в Украине и в РФ стоят люди, для которых важен единственный принцип: набить свои карманы (это мое мнение, если кто-то верит в хорошие намерения и патриотизм Путина, Медведева, Януковича, Азарова – это его дело). И этим людям действительно выгодно всех рассорить. И в конфликте действительно принимают участие две стороны (если вы спорите с идиотом, есть шанс что он делает то же самое).
      Но в данном случае украиноязычный человек в любом случае в проигрыше: он либо принимает участие в навязаной идиотской схватке, либо должен поступить умнее и отступить. А отступить значит перестать спорить с теми, кто утверждает что украинскому языку в Украине не место.
      И я статью эту не ради каких-то патриотических идеалов абстрактных написал, просто попал в ситуацию, когда оказался на какой-то миг иностранцем в родной стране.

  • Валєпо

    Декілька реплік стосовно посту:
    – наша держава ставиться до своїх громадян як до останнього бидла, бо 95% громадян і є бидлом. І їх(громадян/бидло) це насправді влаштовує. Інфа 99.9%.
    – Я спілкуюсь українською (+ деколи подонкофський жаргон). В усному мовленні російську вживаю дуже рідко(2-3 рази на рік), і то при співбесідах з роботодавцями з Рашки по скайпу. Українською спілкувався навіть з молдованами(вони її розуміють) під час велоподорожі Молдовою.

    • Akceptor Від автора

      1. Не знаю звідки в тебе така інфа, але 95% людей, з якими я спілкуюся, бидлом не є. Так що або в тебе якесь коло спілкування не те, або з геотаргетингом бидла якісь проїзди, або ти все ж не правий. Тут треба аргументувати, або не бути таким категоричним.
      2. І я спілкуюся українською, а що з того? Чи це така позиція: я спілкуюся українською, значить проблеми мови у нас нема? Насправді мільйони людей в Україні розмовляють українською, мільйони – російською, купа народу розмовляє у нас навіть англійською. І проблема не в цих людях, я ж не закликаю поливати російськомовних громадян окропом (як це деяка преса писала) чи якось ще їх права зневажати. Проблема у тому, що держава свідомо нищить українську мову і перетворює її на мертву.
      І так, молдавани українську розуміють. Більш того, її розуміють навіть росіяни 🙂
      А от окрема категорія українців (русскаязичьних) ну абсолютно не розуміє. Зовсім

  • AstaRoth

    Согласен со всем, кроме:
    “Но вот касательно второй половины в корне не согласен. Типичная позиция русских как раз и состоит в том, что Россия дала Украине все, а мы такие вот неблагодарные теперь воруем газ.”
    Я, как человек живущий на данный момент в России, скажу что такой позиции нет. Никто не считает что Россиия дала Украине все, но не стоит вдаваться в крайности и считать что Россиия не дала ничего или того хуже-принесла вред. Обе страны друг другу многое дали. Я так считаю. По поводу газа: это бредни СМИ, Газпром-практически частная компания, большинство граждан России почти не получают денег с продажи газа, посему газовые войны -это разборки олигархов, не имеющие никакого отношения к простым гражданам обоих стран. При этом в самой России газ тоже достаточно дорогой (удивительно да ?) и полно целых регионов, куда газопровод не проведен, то есть газ завозной: в баллонах. Нонсенс.

    “– наша держава ставиться до своїх громадян як до останнього бидла, бо 95% громадян і є бидлом. І їх(громадян/бидло) це насправді влаштовує”
    Згоден! Більше того – в Росії теж саме. І ставлення до народу як до бидла і сам народ у більшості своїй бидло. Алкаші і дегенерати, шахраї і свині. Владi дуже вигідний такий народ – який за копійку вдавиться, тому влада і створює всі умови для розвитку бидла, а бидло раде і воно розмножується і його все більше з кожним днем. Бидла вже більше ніж порядних людей. Звідси висновок: знизу ніяк ситуацію не змінити. Якщо тільки до влади прийде порядна людина, яка буде вибудовувати жорстку вертикаль і проводити антібидловую політику. Але це на межі фантастики. Ну i як завжди про США: Америці нинішній стан справ дуже вигідний, раніше вони готувалися до війни з СРСР, а зараз нічого робити не потрібно, окрім підтримки олігархії, яка сама все соки зі свого ж народу і вип’є.

    • Akceptor Від автора

      Я це знаю, ти це знаєш. Але я гарантую, що тих 95% людей, про яких ти тут погодився із Валєпо, на 99.9% впевнені, що у них газ із балонів лише тому, що хохли його крадуть.
      І ще раз повторю: РСФСР != РФ

      • AstaRoth

        Я все же буду по-русски писать – все таки и клавиатура и привычка. Скажу так:
        чувак, ты не прав! Совсем не прав. Ты не прав ибо ты считаешь что тебе с Украины виднее что думают люди в России -это не так. Подумай про это. ТЫ мыслишь стереотипами, которые тебе навязали. А мы как раз говорили про людей, которыми легко управлять и манипулировать. Я как манипулировать? Конечно, один из самых легких способов найти внешнего врага. СМИ долго полоскали инфу о воровстве газа-некоторые поверили, но не все. Так же и ты – считаешь что 99% винят хохлов, ты ошибаешься. Все с точностью наоборот: я думаю что реально около 1% винят в чем либо украинцев, точнее даже не винят, а как говорится считают что “хохол за кусок сала удавится”. Думаешь у них нет оснований? Почти нет – но ведь признайся-и ты знаешь хотя бы несколько человек, которые винят во всем москаля ? 🙂

        • Akceptor Від автора

          Я знаю таких нескольких человек. И я не считаю что мне виднее, просто утверждение что найти внешнего врага проще всего распространяется не только на украинцев, но и на русских.
          Просто получается очень странно: я мыслю стереотипами, ок; многие украинцы ненавидят русских просто так, ок; зато россияне все такие скептические и нас так прям любят.
          Я не просто так говорю, просто поссорился в свое время с весьма адекватным челом (с Мотофана, кстати, никогда бы не подумал, поскольку долгое время с ним общался), правда не из-за газа, а из-за войны в Грузии. Ни с чего начались разговоры типа “вы грузинам оружие продавали чтоб они нас убивали” и т.п.
          Короче, СМИ может запудрить мозги кому угодно.

  • Александр

    С автором статьи согласен! Патриотизм из НИЧЕГО не вырастает.
    Сегодня в Украине модно муссировать тему отсутствия патриотизма и призывать к его воспитанию в массах.Кому это на самом деле нужно – другая тема.Среди подавляющей массы моих знакомых патриотизмом не страдает никто.На вопрос:”Слышь,а если завтра война,жизнь за Украину отдашь?” чаще всего звучит ответ:”Я чё,больной?Сразу сдамся!”. К сожалению,сия горькая правда (для патриотов)имеет под собой много явных причин.Но как бы кто из политиков или “ПАТРИОТИЧНИХ” украинцев ни пыжился – на пустом месте такую монументальную вещь не построишь,а у нас в стране хотят сделать именно так.