Мотивуй себе сам


У мене початок осені однозначно проходить під прапором участі в численних конкурсах для блогерів: непогано було б у всіх них перемогти, забрати купу призового бабла і махнути навздогін літу кудись у теплі краї. Чим не мета у житті на короткотерміновий період? Між іншим, якраз у тему ще одного конкурсу, який називається “Мотивуй себе сам“, і у якому я вирішив теж прийняти посильну участь.

Взагалі тема самомотивації, як на мене, не надто глибока. Ми всі дорослі люди і чудово розуміємо, що чудес не буває. Фактично, вся тема самомотивації чудово і без зайвих слів виражена оцим мотиватором за авторством Артемія Лебедєва:

Мотивуй себе сам

Мотивуй себе сам

Справді, зараз такі часи, що навіть дурневі зрозуміло – ніхто тебе тягнути із болота не буде просто так, тому кожен мусить уподобитися Мюнхгаузену і вибиратися якось самому. Але тут вступає у діло така штука як лінь. Хоча, частенько вона маскується і під інші речі типу здорового глузду і народну мудрість “від добра добра не шукають”. Ще одна класна фраза: “хороше – ворог найкращого”. Оце якраз про мене.

Взяти хоч би мою роботу, яка мене настільки влаштовує відносно вільним графіком, що я готовий змиритися із купою недоліків (бюрократія, невелика зарплата, просто безперспективність науки у нашій державі) суто заради сьогоденного комфорту. Але ж років через десять-двадцять ця робота перетворить мене на шизанутого старого пердуна, який, наче муха у куску бурштину, навіки зав’язне у минулому. Або у цинічного хабарника.

Так, багато вільного часу – це круто. Настільки круто, що можна пожертвувати задля нього і частиною зарплатні, але на що ж я витрачаю цей час? На онлайн ігри та соціальні мережі? Але ж, погодьтеся, дуже багато людей саме так і живуть; сьогоднішнім днем, не роблячи нічого, аби змінити ситуацію у майбутньому, та ще й постійно скаржаться (сам такий, тому знаю).

За вересень я написав уже кілька статей для участі у різних конкурсах, хоча мені й реально ліньки було це робити і можна було знайти десяток причин нічого не робити. Навіть міг би поплакатися, що, мовляв, у російськомовній блогосфері купа конкурсів (я, типу, участі у них не беру, бо принципово україномовний – піпл схаває), а ми, українці, сякі-такі ледачі (звісно, всі крім мене) і не хочемо й пальцем поворухнути.

Але якось переступив через лінь (мало не сказав, що через себе переступив) і взявся писати. Ще б так взяти і одним махом таки доробити дисертацію, але голова не варить зовсім (ну от, знову відмовка знайшлася).

Висновків ніяких не буде, бо навіть їжачку зрозуміло, що рятувати потопельника мав би, в першу чергу, сам потопельник. А як до когось з першого разу не дійшло – медитуйте на ілюстрацію до цієї статті, може прозрієте.

Почитайте ще оце:

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *