Java і я 1


Переважна більшість студентів у ВНЗ вивчають програмування на прикладі застарілого вже Turbo Pascal 7.0, тому не мають практично жодного уявлення ні про багатозадачність операційної системи, ані про об’єктно-орієнтоване прогамування (хоча те ж ООП у турбо-паскалі реалізовано). З одного боку це зрозуміло: інженер-непрограміст повинен мати загальне уявлення про алгоритми і їх програмну реалізацію, щоб, у разі потреби, змогти “зліпити” сяку-таку прикладну утилітку. Якщо це щось типу калькулятора, то і QBasic (якого теж вчать у деяких ВНЗ) буде достатньо, а для більшого існують відповідні фахівці і спеціалізовані програмні продукти.

В принципі, людина з технічним складом мислення може без проблем опанувати LabVIEW і не мати проблем із написанням простеньких програм для спрощеня свого життя. Якщо не брати до уваги платність продукції National Instruments (хоча є 30-денний тріал, та й версія LabVIEW для Linux, здається, фрішна), то все взагалі супер і студентам варто би вивчати саме такі мови графічного програмування. Правда, на своєму досвіді бачу, що все не так безхмарно. Переважно вчать саме синтаксису мови програмування, а не корисних практичних прийомів, тому навіть LabVIEW для більшості занадто складно освоїти.

Актуальні мови програмування типу C++ або Java вивчають у нас тільки майбутні програмісти. Не стикався із такими студентами достатньо близько і часто, тому об’єктивно судити не можу, та здається мені, що рівень фахівців серед них десь такий самий, як і серед студентів інших спеціальностей. Тобто, в кращому випадку, відсотків 15-20.

Моє знайомство із Java почалося ще в часи, коли слово “смартфон” було практично синонімом Nokia s60, а для мобільних телефонів панувала епоха J2ME. Тоді я пробував писати невеличкі мідлети, практично безуспішно, треба сказати, бо кроссплатформенність Java виявилася трохи перебільшеною і з різними емуляторами було купа мороки. Та і систематично вивчати програмування я не збирався.

Вдруге довелося мати справу із Java уже коли почав працювати в ІФНТУНГ у напрямку розвитку дистанційного навчання. Ми тоді були, не побоюся цього слова, одними із перших, хто взявся розробити так звані “віртуальні лабораторні роботи” і кілька заготовок того часу зараз все ще експлуптуються кафедрою ІВТ. Але і тоді власне Java я особливо не вивчав, а поставлені завдання вирішував методом пошуку відповідей у інтернеті, та й внесок мій у ту роботу був не таким уже й вагомим. І знову виникали проблеми із сумісністю: деякі веб-переглядачі якось не хотіли працювати із аплетом, який ніби мав би працювати. Та й JVM на той час були поширені не тільки виробництва Sun, але й майкрософтівські, а це ще додавало проблем із сумісністю. В результаті мій колега і співавтор цього проекту звалив із “Нафти”, а я розробку віртуальних лабораторних стендів переключив на більш простий LabVIEW, основи якого можна і студентам пояснити без особливих проблем.

Зараз Java і цілий ряд Java-подібних мов програмування набуває просто шаленого поширення. Фактично, на Java пишуть все, що тільки може прийти в голову (банальний приклад – операційна система Android являє мобою по-суті Java-обгортку для лінуксового ядра). Не те, щоб я рвався у програмісти, але зараз вже розумію, що двічі втратив шанс освоїти якусь технологію практично на самому її старті. Зараз фактично біжу за поїздом і записався на курси Java, які проводить компанія SoftServe (закінчу їх, чи ні – то питання десяте, бо, якщо розібратися, то треба було йти на такі курси влітку).

Нащо це мені? Переважно для загального розвитку (відверто кажучи, просто соромно коли твої знання з програмування обмежуються шкільною чи університетською програмою), а ще тому, що сучасний стан IT-галузі просто вимагає від кожної людини, що намагається триматися у руслі подій, вміння програмувати під WEB. Хай навіть на рівні тих самих елементарних утиліт. А, при всьому багатстві вибору, альтернатив Java у плані універсальності практично не має.

Почитайте ще оце:


Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Думка на тему “Java і я