Горі-горі 4


Знаючі люди кажуть, що сьогодні велике свято – міжнародний день гір (не той Гір, що Річард 😉 ). Я колись трошки ходив у гори (більше ходив, ніж у гори, та все ж) і ніби сподобалося, та було те давно. Просто скопіпащу сюди кусок тодішніх вражень.

Дальше пішла копіпаста

Чесно кажучи, я не розумію чому люди ходять у гори… Тобто я розумію чому ходять, але чому саме у гори? Пробував запитати декого, кажуть різне. В основному сходяться на тому що там можна відчути велич природи, свою незначущість і безпомічність у порівнянні із величними її творіннями. Ще говорять про відчуття свободи, яке виникає в тих місцях, коли дивишся з вершини униз…

На мене ж сам факт перебування у горах діяв якось гнітюче. Відновилося уже майже забуте відчуття чогось втраченого, відібраного у мене колись давно і хай не життєво, але дуже важливого. Коли дивишся з вершини і донизу просто рукою подати… але не людині…

Коли розумієш, що горам навколо багато мільйонів років, вони всяке бачили і багато могли б розповісти. Якби гори вміли говорити…

І що їм байдуже до тебе – маленької комашки, яка дреться по їхніх схилах до якоїсь лише їй самій зрозумілої мети… Але найгірше не це.

Найгірше те, що і тобі байдуже. Бо гори – то всього лише велика купа каміння, на яку можна залізти. І вони в масштабах планети взагалі ніщо.

Оце, разом зі згаданим вище відчуттям втрати чогось важливого, пробуджує мимовільне бажання стрибнути униз, до землі. І це не бажання суїциду – просто здається що тоді крила нарешті розправляться і підіймуть тебе угору, до Сонця. Щоб з висоти свого польоту ти міг побачити малесенькі цяточки гір. Майже непомітні…

Але здоровий глузд бере своє і ти продовжуєш лізти вгору, чи спускатися вниз, чи сидіти на вершині, милуючись краєвидом. Бо ми всього лише ЛЮДИ і все що ми вміємо – ДРЯПАТИСЯ НА КАМІНЬ…

Почитайте ще оце:


Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 thoughts on “Горі-горі