Євро-2012: понти дорожчі за гроші


Недавно почав читати цікаву книжку, називається “Ваш сусід – мільйонер”. Виявляється, більшість американських мільйонерів (а їх там дуже багато, просто не всіх показують по телебаченню і не про всіх пишуть в Інтернеті і тепер я знаю чому) живуть досить скромним життям, а не сіють грошима, як ото звикли наші ріднесенькі урядовці.

Багатим людям нема сенсу чимось мірятися із іншими багатіями, якщо гроші вони заробили чесною працею. Більше працюєш, більше економиш – більше маєш. Все просто.

У нас же працює зовсім інша модель, яку коротко можна охарактеризувати фразою “понти дорожчі за гроші”. Навіть ті українці, у яких не так вже й багато грошей, намагаються якось (наприклад у кредит) купити iPhone (особливо хитрі купують китайські iPhone 🙂 ). І не тому, що їм цей гаджет потрібен для роботи (багато кому за очі вистачає Nokia 1100) – просто аби похизуватися.

Ситуація із Євро-2012 в Україні, як на мене, точнісінько відтворює ситуацію з айфонами, але у масштабах держави. Можна довго розказувати про те, який престиж для України приймати чемпіонат такого рівня, скільки грошей це нам принесе у перспективі і як заповажають наш народ європейці.

От тільки бабла вбахано вже стільки, що ніякі туристи не зможуть скомпенсувати хоч би половину цієї суми. Підприємливі українці намагаються заробити способом, який у наших краях завжди був популярним: задерти ціни до неба – і хай буржуї платять. Та європейці, на відміну від багатьох наших співвітчизників, вміють рахувати гроші.

Політичне підґрунтя зараз так само залишає бажати кращого. Звичайно, я сумніваюся, що право проводити чемпіонат в України можуть відібрати, але це зовсім не означає, що знайдуться бажаючі сюди їхати. Битися головою об стінку теж ніби законом не заборонено, та з очевидних причин нормальні люди цього не роблять.

Та й сподівання вразити іноземців своїми стадіонами якесь дитяче. Крім стадіонів потрібна ще інфраструктура: ті ж самі готелі з адекватною вартістю проживання, стоянки, нормальні дороги.

У багатьох ( не стверджуватиму, що у більшості) європейських країнах усе це вже є і зроблено не спеціально під якусь спортивну подію – там люди так живуть. Тому ці країни можуть собі дозволити проводити заходи такого рівня, та й то вони, як правило, є збитковими, а не надприбутковими.

Україна ж у цьому сенсі мені нагадує того хлопчину, що продав нирку аби купити iPhone: телефон за рік-два вже буде немодним, а без нирки жити важко. От тільки той хлопчина таки отримав бажаний “айфон”, а от чи Україна зможе отримати від Євро-2012 бажане – це ще питаннячко.

 

Почитайте ще оце:

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *