Чомусь стаю агресивним… 9


Історія таки повторюється навіть у невеликих масштабах однієї людини. Свого часу у мене була страшенна депресія і злість на увесь світ, з якої намагався вилізти різними шляхами і з перемінним успіхом. Спілкувався з людьми, що сповідують позитивний світогляд, спілкувався з тими, хто топить горе у чарці, спілкувався з доморощеними філософами і людьми віруючими.

Ніби трохи було попустило, навіть стало байдуже до того, що твориться у нашій довбаній країні із її довбаною владою. Ну та й справді, яке мені діло то того, що голодують якісь чорнобильці? Моя хата скраю! Та навіть такий підхід уже не допомагає, бо дуже скоро проблема, яка була не нашою, прийде і до крайньої хати. Імхо.І, хоча я нічого змінити не можу, нерви починають здавати. Відсутність мотивації призводить до небажання працювати на повну, все частіше виникає думка пустити все у вільне плавання – якось воно буде. Небажання студентів вчитися можна зрозуміти: вони теж не бачать перспективи. Але і мені моя робота здається все більш нікому не потрібною. Який сенс робити щось непотрібне?

Ще одну краплю у море злості додає наближення зими: скоро випаде сніг, їздити велосипедом на роботу буде неможливо і доведеться пересідати на маршрутку. Гадаю, всі в курсі, у якому стані в наших краях знаходяться пасажирські перевезення? Водій набиває людей у автобус, як шпроти в бляшанку і рулить, ніби вчора купив права. тут навіть у цілком здорового організму з часом виникнуть проблеми. Що ж, доведеться ходити пішки.

Постійні перевірки на роботі задовбали. Азаров із Табачником наввипередки придумують нові ідіотські експерименти, а ми мусимо все це розгрібати. Дистанційне навчання, як його собі уявляють у цивілізованому світі, перетворилося в нашій країні на цирк із обов’язковим відвідуванням сайту по годиннику. Бо ми інакше не можемо контролювати викладачів.

Якщо у світі метою навчання є отримання знань і студент сам готовий боротися за чесність при дистанційному навчанні, то у нас стоїть не питання як навчити якісно, а як не дати списати. То кому це потрібно?

Постійно торочать про необхідність змін у Вищій Школі, про зростання зарплати вчителів і тому подібне. Скажіть, якого я маю працювати за півтори тисячі і ще й вислуховувати, що не відповідаю вимогам, бо не поспішаю захищати дисертацію (а це дасть мені зарплату навіть не вдвічі вищу)?

Будь-яку ініціативу задавить бюрократична тяганина і купа папірчиків, перевірок, комісій, тендерів, різних умов. Ми тепер збираємо папірці про все: кожен пропуск студентом пари – папірчик, кожна оцінка – папірчик, кожна консультація – відповідний запис у журналі. Невже хтось дійсно вірить, що це допоможе зупинити корупцію чи підвищити якість освіти? Та замість своєї роботи викладачі тепер стали якимись чудо-секретарками.

 

Почитайте ще оце:


Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 thoughts on “Чомусь стаю агресивним…