Природа дала нам Закон: виживає найсильніший. Хочеш досягти успіху – йди до нього всупереч перешкодам, йди по трупах і борися за життя: за кожен подих, за кожен удар серця.
Бог дав нам Закон: люби ближнього свого. Допомагай іншим – і вони колись віддячать тобі. Досягне успіху лиш той, хто вірить. Хто віддасть останню сорочку і підставить другу щоку; пожертвує собою – буде винагороджений…
Людина вигадала собі закони. Вони створені, щоб захищати людину від їй подібних; вони кажуть нам що правильно, а чого робити не слід; вони дають людям право судити і право карати. Тепер вже людина – не Бог чи природа – вирішує як жити. Вінець творіння.
Але чи зможе ваш закон захистити вас? Чи створений він щоб захищати ВАС?
Хтось має гроші і владу – для нього закон людський ніщо, бо ж все продається. Хтось не має нічого – йому нічого втрачати. А закони залишаються непотрібним мотлохом у вигляді товстих книжок, які читають тільки юристи; способом контролювати тих, хто не має досить сил щоб жити за Законом природи і досить віри щоб жити за Законом Бога.
Закон повинен або бути один для всіх, і не розбиратися, чи ти плаваєш на власній яхті, чи на базарі кричиш: “Покупаем швейцарские часы!!!”. Закон повинен карати винних однаковою мірою, а в нас виходить. що дрібного злодюжку за ґрати, а розкрадачі держави максимум що дають підписку про невиїзд. От той продавець годинників вже точно боятиметься закону, а хто може купити собі оригінальний швейцарський годинник, на закод дивитиметься зверху вниз, ніби й нема того закону…
Іноді мені здається, що життя схоже на гру. Ну, ви це вже певно чули: сюжет фіговий, але класна графіка…
Тут могла би бути написана якась гламурна фігня, якісь філософські притчі, зрештою просто анекдот.
Як на мене, то намагатися любити людей – то просто невдячна справа. Гляньмо правді у вічі – людина наймерзенніше створіння на світі. Ми тільки й можемо що кричати про справедливість, самопожертву і гуманізм, а самі тим часом дивимось як би вгризтися комусь у горлянку. Ми можемо засуджувати корупцію і одночасно давати хабарі, можемо переживати через збільшення викидів у атмосферу, але самі кидаємо сміття мимо урни. Бо людина завжди бачить тільки прорахунки інших. Більш того, ми заємо що самі ми нічим за них не кращі і на їхньому місці робили б ТАК САМО. Просто ніхто не хоче цього визнати.
