Віра.Релігія.Церква…
Віра. Релігія. Церква.
Bіра дається людині від народження… Віра в майбутнє, віра в себе, віра в щось вище за людський розум…
Без віри немає людини, саме вона рухає нашими вчинками, не дає просто так померти.
Релігія з’являється на сцені життя тоді, коли людині вже не досить просто вірити у щось, коли ви хочете гарантій і не знаєте хто може їх дати. На місце абстрактої віри в майбутнє і в себе приходить віра у конкретну ідею чи божество. Релігія грунтується на вірі, оскільки це зручно коли не треба нічого пояснювати.
Таємничі ритуали заміняють спроби вирішувати самостійно і людині вже не потрібна віра в себе – тільки в релігію, де Бог завжди знає краще і все вирішують за тебе.
Церква просто використовує релігію в своїх цілях. Щоб жити за рахунок людей, щоб контролювати людей, щоб використовувати їхню віру. Церква береться трактувати релігійні догми, вказувати що правильно і у що вірити. Свободу, яку дає людині віра, церква забирає у неї.
Що вона дає взамін вирішувати вам…
Я йду людною вулицею, протискаючись крізь метушливий натовп, що навіть не помічає мене. Я йду поміж вас і, наче відкариту книгу, читаю всі ваші думки, ваші переживання, ваші надії і найпотаємніші фантазії. Я бачу вас наскрізь. Як ви можете заглянути у вікно, я можу подивитися вам у душу. І ви не зможете приховати нічого, бо навіть не знатимете про моє існування. Хто я? Я – телепат. Я експериментатор, що грається з вами, я вивчаю Людство. Повільно йду містом, протискуючись крізь натовп. Тренований погляд щоразу вихоплює з сірої маси когось, на чиї думки я звертаю особливу увагу. Дивно, але звичайні люди навіть не здогадуються як виглядають їхні думки. Вони вважають, що то – просто невимовлені слова… Повірте, це не так. Ваші думки мають форму, мають колір… Ось рожеві, наче ніжні пелюстки троянди, думки молодої дівчини, яка йде додому до свого хлопця. Вона ще не знає, що її коханий насправді пройдисвіт і бабій. Проте дуже скоро все зміниться. Рожеві думки стануть сірими, як сірим здаватиметься світ крізь сльози на очах. Онде йде програміст. На його думки не можу довго дивитися навіть я – вони плутані і повні всіляких незрозумілих термінів. Вони чорні. Але не від злості чи безвихідності – просто повторюють колір улюбленої Лінаксової консолі… А думки того робітника чорні, ніби мокрий асфальт, саме через незадоволення життям. Його можна зрозуміти: мізерна зарплатня, вдома сварлива стара відьма-дружина… Зараз він тільки й мріє про пляшку оковитої, заховану за унітазом вдома, ще не здогадуючись, що дружина щойно випадково знайшла його скарб… Я бачу червоні, як кров, думки водія маршрутки, якого вже «дістали» постійні сварки з пасажирами, яскраво-зелені «кислотні» думки якогось панка, бачу білу пустоту в розумі наркомана у підвалі старого будинку, який мали знести ще три роки тому… Я йду людною вулицею, протискаючись крізь метушливий натовп, що навіть не помічає мене, як вода не звертає уваги на тонку стеблину очерету, що опинилася на її дорозі. Я йду поміж вас і, наче відкариту книгу, читаю всі ваші думки, ваші переживання, ваші мрії, ваші надії і найпотаємніші фантазії. Я експериментатор… Раптом посеред натовпу я помічаю Його. Він рухається так, що кожен обходить його, навіть не доторкаючись. І думки його переливаються всіми барвами спектру. Я ще ніколи не зустрічав таких як він, але неодноразово чув про Них… Його розум з вражаючою точністю повторює всі сплески розумів ваших. За мить до цього він подумки був водієм маршрутки, та через декілька секунд стане панком, продавцем газет на перехресті, або собакою, розум якої для мене загадка. Він проходить повз мене так, що я інстинктивно ухиляюся, уникаючи фізичного контакту з ним. На якусь коротку мить заглядаю в його свідомість – і там натикаюся на дзеркало, в якому бачу світ саме таким, яким сприймаю його я. І, хоча в цю мить я не бачу Його обличчя, я розумію, що зараз на ньому з’явилася посмішка… Отямившись, розумію, що все вже позаду. Можливо, я більше ніколи не зустріну Його, ані когось схожого на Нього… Може, наші дороги ще колись перетнуться… Проте я вже ніколи не буду тим, ким був дотепер… Я йду людною вулицею, протискаючись крізь метушливий натовп, що навіть не помічає мене, як вода не звертає уваги на тонку стеблину очерету, що опинилася на її дорозі. Я йду поміж вас і, наче відкариту книгу, читаю всі ваші думки… Експериментатор, що раптом відчув себе піддослідним кроликом у набагато масштабнішому експерименті.